Покинуті коні Старого Салтова: як конюх і поліціянти рятують тих, кого зрадила людина

До повномасштабного російського вторгнення Старий Салтів, розташований на березі Печенізького водосховища, був головним курортом Харківщини. Тут працювали санаторії, бази відпочинку, яхт-клуби, а також кінно-спортивний комплекс «Атлант», де навчали верховій їзді й допомагали в реабілітації дітей з інвалідністю.

Вже у перші дні вторгнення громада опинилася під російською окупацією. Аж до звільнення Харківщини у вересні 2022-го селище потерпало від регулярних обстрілів: за цей час росіяни знищили або пошкодили 70% його забудови, зокрема школу, садочок, церкву, комунальну інфраструктуру й адмінбудівлі.

На початку травня 2022 року Сили оборони звільнили селище з-під окупації. Одночасно з російськими військовими Старий Салтів залишив і власник кінної ферми «Атлант» Олександр Солодко. Чоловік забрав усі документи та поїхав у Росію, покинувши 28 коней напризволяще.

Лишився тільки Олексій Болюх – конюх, який працює тут уже майже 15 років. Чоловік втратив заробіток, але продовжив доглядати тварин. Дізнавшись про це, допомагати йому взялися двоє поліцейських офіцерів громади – Денис Керпек і Дмитро Новицький.

Покинута конюшня у Старому Салтові

Автобус із Харкова прибуває на головну вулицю Старого Салтова; минаючи понівечені будинки, знищену школу і ряд уцілілих (або відбудованих) магазинчиків і кафе, він зупиняється біля розбитої снарядами церкви. За парковкою вже починається водосховище. Щоб дістатися кінної ферми, треба перетнути півторакілометрову дамбу й ще стільки ж лісу.

Подолати цей шлях допомагає Денис Керпек – поліцейський офіцер громади, який разом з напарником уже два роки рятує покинутих коней і підтримує їхнього опікуна. Він виходить із поліцейського кросовера, усміхається та міцно тисне руку.

«Коні зараз пасуться на полі, можемо пошукати їх. Під’їдемо, тільки ненадовго, бо вже був випадок, коли вони мені машину побили копитами», – застерігає Денис.

Стеля його автівки всіяна військовими шевронами та патчами, майже всі – від військових. Денис Керпек родом з прикордонного Вовчанська, нині знов частково окупованого та вщент зруйнованого росіянами міста. Там близько 10 років чоловік служив у поліції, як розповідає, обрав цю роботу, бо любив допомагати людям. Повномасштабна війна застала його вдома. 40 днів поліціянт разом з дружиною провели в окупації. Зрештою виїхавши, Денис долучився до Сил оборони України та у складі 92-ої бригади взяв участь у вересневому контрнаступі.

Ми були одними з перших, хто повернувся у місто.

Авто повільно коливається на вибоїнах і піску. З-за посадки виринає кінно-спортивний комплекс, знищений настільки, що здалека він здається покинутим. Раніше тут також розводили свиней, кроликів та курей, але тепер від хліву лишився тільки фундамент та поодинокі стіни. В даху і стінах стайні досі зяють діри від снарядів, а шибки затягнуті плівкою. За понад 3 роки ферма потрапляла під обстріли понад 30 разів. Під час одного з них уламками поранило одну кобилу, а її 5-місячне лоша загинуло. 

Поруч із фермою, в маленькому будинку з фанерою замість вікон живе конюх Олексій. Чоловік мало говорить і воліє радше відповідати на запитання, ніж розповідати сам, але щойно мова заходить про коней, він пожвавлюється.

«Я коли сюди прийшов, було лише сім конячок. Я в усіх приймав пологи, двадцять коней народилося при мені. Ну як їх не любити?», – усміхається чоловік.

До 2022 року в комплексі працювало до 12-ти людей. Однак після деокупації Старого Салтова власник господарства зібрав документи і виїхав у Росію. Відтоді Олексій лишився сам. Про колишнього керівника воліє не говорити, та все ж згадує, як той пив чай із росіянами, а вже наступного дня зник.

За час повномасштабної війни на фермі народилося шестеро лошат, і тепер тут утримують уже 34 коней. Догляд за такою кількістю тварин – це не лише щоденна фізична праця, а й значні витрати. Взимку кожен кінь потребує щоденно приблизно 30 кілограмів сіна, 2 кілограми вівса, сіль і вітаміни. На місяць це понад 150 тисяч гривень лише на корм, без урахування ветеринарної допомоги, лікування та витрат на утримання господарства.

Якби не поліція, я би тут разом з конями сіно їв. Я вам чесно скажу, ми вже як родина. Я вже без них не можу.

Він пояснює, що не отримує жодної фінансової допомоги на догляд за кіньми. З 2022-го чоловік живе без зарплати, а їжу та цигарки привозять йому поліціянти Денис і Дмитро, які купують це за власні кошти.

Тепер коней доглядають двоє офіцерів поліції

Щоб забезпечити коней кормами й лікуванням, поліціянти звертаються по допомогу до місцевих жителів, фермерів, волонтерів і чиновників. Часто збір коштів на тварин підтримують і поліцейські офіцери громади з інших регіонів України. Сприяє і медійний розголос: у Старий Салтів привозили сіно навіть іноземці – італійці, французи та американці.

«Приїжджаєш до фермерів – усі готові допомагати: привозять солярку, техніку, сіно, овес. А іноземці взагалі найцікавіші. Я їм кажу, що можна тут купити, а вони з західної України дві фури сіна привезли», – сміється поліціянт Денис Керпек і одразу пояснює: вдячний за будь-яку підтримку.

Де нині перебуває власник ферми Олександр Солодко – не відомо. Поліція відкрила кримінальне провадження за фактом жорстокого поводження з тваринами, а майно власника арештували. Втім доля покинутих коней досі залишається невирішеною: власник «Атланта» забрав усі документи на тварин, а ферма юридично лишається його приватною власністю. Конфіскувати коней держава може лише через суд.

«Ми вже дуже втомилися, але як можна їх залишити? Ми і кинути їх не можемо, і віддати нікому теж. Як ми віддамо чужу власність?», – знизує плечима Керпек.

Отже, вже 3-ій рік поліція продовжує не лише виконувати свій обовʼязок – охороняти покинутий комплекс, але і діяти так, як підказує людяність, поза рамками службових інструкцій – дбати про коней і підтримувати їхнього опікуна Олексія. Тим часом, за словами Дениса Керпека, щоразу після публікацій у медіа в соцмережах здіймається хвиля критики: коментатори часто звинувачують поліціянтів у тому, що вони нібито наживаються на конях.

«Мені не подобається, коли купа бруду ллється на поліцію. Ми ж не зобов’язані цього робити – тут навпаки, поліція проявила свою громадянську позицію. Якби це була комерція, ніхто би про це і не дізнався. А ми займаємося цим за свої гроші», – говорить поліціянт.

Вільні коні Старого Салтова

Поки більшість коней пасуться на полях, у стайні залишилися тільки двоє: 24-річний Баланс, який через похилий вік і слабкість став жертвою цькувань молодших, й ініціатор таких цькувань – енергійний молодий жеребець Ельбрус. Не витримавши «булінгу», Баланс відділився від табуна й останні два тижні самотньо блукав полями. Додому кінь повернувся лише кілька днів тому, ослаблений і схудлий. Тепер, щоб він не загубився знову, його тримають у стайні.

«Він дванадцять днів ходив десь сам без води, без їжі й сильно схуд. Коні взагалі худнуть дуже швидко. А щоб набрати вагу, йому зараз треба дуже багато сіна, вівса. Ми ним зараз займаємося», – розповідає конюх Олексій, обережно погладжуючи коня по шиї.

На ферму мають приїхати ветеринари, які заберуть Баланса на лікування, а іншу вагітну кобилку – народжувати. Олексій, який прийняв вже десятки пологів, пояснює: нині на фермі немає для цього умов.

Центр реабілітації з кіньми

Щоб побачити табун, конюх і поліцейський рушають через поля. Олексій виглядає їх у вікно та повторює: далеко коні не зайдуть, вони завжди тримаються поблизу ферми. Зрештою з-за пагорба виринають їхні силуети.

Автівка зупиняється на узбіччі пасовища. Поліціянт Денис бере кілька яблук і пригощає одного з коней. Навколо одразу гуртується ціла зграя: тварини тісняться довкола, та він спокійно їх гладить і продовжує ділитися гостинцями.

Олексій тим часом представляє кожного коня: він витягає з їхніх грив реп’яхи, гладить їх по шиях, лагідно відганяє найбільш настирливих від автівки. Коли табун починає щільно обступати поліцейський кросовер, Денис командує: «Поїхали».

Дорогою назад на ферму конюх і поліціянт повертаються до розмов про майбутнє. Обидвоє мріють, щоб кінний центр ожив: про його відбудову після обстрілів і нового директора, який візьме на себе піклування про тварин.

«Було би добре зробити тут реабілітаційний центр для військових і дітей, облаштувати його по-людськи. І все безкоштовно – для людей», – ділиться Керпек своєю мрією, поки нездійсненною.

Поки триває досудове розслідування у справі власника комплексу «Атлант», а ферма чекає на нового власника, конюх і двоє поліцейських щодня доводять: справжня турбота – це відповідальність перед тими, хто сам себе захистити не може. У країні, де щодня випробовують межі людяності, вони обрали залишитися людьми. І тут, серед руїн і війни, знову народжується життя.

Текст: Вікторія Калімбет
Фото: Микита Кузнецов

Читати також: Шлях додому: що потрібно звільненим з полону і чого від них не варто вимагати | ОГЛЯД