Коли гарантії нічого не варті: ядерна історія, яка болить Україні | ОГЛЯД

У світі нині дев’ять держав володіють ядерною зброєю. Разом – близько 12 тисяч боєзарядів. Найбільше у Росії та США – по кілька тисяч, а далі йдуть Китай, Франція, Британія, Індія, Пакистан, Ізраїль і Північна Корея. Понад три з половиною тисячі боєзарядів чекають команди.

США й Росія – стара школа. Їхні арсенали зменшились з часів холодної війни, але модернізація триває. Обидві країни не відкидають можливості першого удару. Вашингтон каже, що ядерна зброя – на крайній випадок, Москва ж постійно натякає, що може застосувати її в будь-який момент, якщо «поставлено під загрозу існування держави». Цей туман формулювань сам по собі інструмент тиску.

Британія і Франція, так би мовити, – ядерні джентльмени: арсенали маленькі, але самодостатні. Лондон у 2021-му навіть дозволив собі трохи підняти ліміт боєзарядів, уперше за десятиліття. Обидві країни тримають сили стримування в тонусі, не декларуючи ані намірів напасти, ані повної відмови від можливості перших дій.

Китай – новачок, що швидко наздоганяє. Ще недавно його ядерна доктрина була про “мінімальне стримування”, а сьогодні держава будує сотні нових шахт для ракет. Пекін офіційно обіцяє не бити першим, але масштаби розширення арсеналу кажуть самі за себе. Тим більш, що китайські плани щодо використання ядерної зброї нині тісно переплетені з питанням загального ядерного балансу у світі, намірами щодо Тайваню та політикою США.

Індія та Пакистан – ядерна пара на розтяжці. Обидві країни мають приблизно однакові арсенали. Індія декларує політику «невикористання першими», Пакистан – навпаки: залишає за собою право вдарити першим, якщо індійські танки перетнуть кордон. Тут ядерна зброя як аргумент у сварці, яка триває десятиліттями.

Ізраїль мовчить, але всі знають. Традиційна «ядерна невизначеність» – елемент стратегії цієї держави. Вважається, що Ізраїль має близько сотні боєзарядів. Офіційно ж – тиша. Така собі оборона мовчанням, що, втім, добре працює в регіоні, де конфлікти можуть спалахнути будь-якої миті.

Північна Корея – окрема планета. Кілька десятків боєзарядів і гучна риторика: ядерна зброя – не лише щит, а й засіб шантажу. КНДР офіційно дозволяє собі удар першою. Її ядерна програма – найбільш невизначена перемінна сучасної геополітики.

Зрештою, ядерний клуб – це не просто список країн із бойовими головками. Це історії про страх, стримування і баланс на межі. І поки одна країна здавала боєзаряди заради миру, інші оновлювали кнопки пуску. Світ, як і раніше, залишається на ядерній розвилці: куди він зверне – це питання.

Тому чи потрібна Україні ядерна зброя? Це питання не про ракети, а про довіру – до міжнародних гарантій, до партнерів, до механізмів безпеки. Зараз, зрозуміло, цієї довіри – обмаль. А досвід вчить: без сили немає стримування. Тим часом Україна має розвивати інші форми безпеки, аби більше ніколи не покладатися на чиїсь підписи без реальної підтримки.

***
Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів.

Читати також: Під завалами: як вижити, коли навколо темрява і бетон | ОГЛЯД