Чи готові укриття до нових загроз: бомбосховища в містах України | ОГЛЯД
Так зване «перемир’я», що так і не розпочалося, вже завершилось. Тим часом Росія накопичує ракети та дрони для ударів по Україні.
Про це вже писав Frontliner. Звуки сирен повітряної тривоги надалі лунають у містах і селах. Тому поняття “найближче укриття” лишається частиною щоденного побуту. Чи покращилася ситуація з укриттями протягом понад трьох років великої війни?
Укриття в цифрах і в реальності
За даними ДСНС, в Україні зареєстровано близько 50 тисяч об’єктів, що можуть функціонувати як укриття. Втім, ще у 2023 році аудит показав: майже третина з них непридатні або лише частково придатні для перебування людей. Застаріле обладнання, відсутність вентиляції, проблеми з доступом – тільки частина перешкод.
У Києві було перевірено понад 4 тисячі об’єктів – 44% з них мали суттєві недоліки. У Харкові, який регулярно потерпає від обстрілів, ситуація ще складніша – багато укриттів просто не витримують сучасних навантажень.
Час від часу з’являються історії про те, як українці в пошуках безпеки самостійно відкривають заіржавілі двері бомбосховищ чи просто підвалів багатоповерхівок, відповідальні особи, що зберігають ключі від таких об’єктів під час повітряних тривог кудись зникають, а комунальні служби не здатні або просто відмовляються допомагати.
Місце, де можна вижити
Ми звикли думати про укриття як про бетонні стіни або темні підвали. Але насправді укриття — це простір для збереження життя. Там має бути свіже повітря, зв’язок, можливість сидіти чи лежати, доступ до води, місце для дітей та літніх людей. Людина, яка ховається від смертоносного удару, не повинна думати про те, чи впаде на неї стеля або чи зможе вийти, коли стане зле.
Це особливо важливо для найуразливіших – людей з інвалідністю, з хронічними захворюваннями, старших людей і дітей.
Не бетон, а довіра
Парадокс ситуації в тому, що формально укриття є, але в реальності вони часто недоступні. Крім того, що вони можуть виявитися зачиненими, або вкрай занедбаними, іноді виявляється, що приміщення давно приватизовані та перепрофільовані під склади, бари, салони чи інші комерційні заклади.
Історії з укриттями коли де мешканці будинків змушені вибивати двері, щоб потрапити всередину під час обстрілу, — далеко непоодинокі. Вони вже стали символом системної безвідповідальності, коли життя людей залежить не від якості бетонної стіни, а від того, чи знайдеться ключ у консьєржки.
Укриття – це не лише фізичний простір. Це простір довіри між владою і громадою. Якщо люди не знають, де найближче укриття, як туди потрапити, скільки там місць і що з собою брати – це провал комунікації, відповідальності та довіри.
Що вдається зробити?
Деякі громади вже зробили конкретні кроки. У Львові створили систему відкритого обліку укриттів, мешканці можуть залишати скарги, а міська рада – швидко реагувати. В Івано-Франківську долучили бізнес: кав’ярні, аптеки, книгарні з підвалами стали частиною системи укриттів. У Вінниці проводяться інспекції із залученням самих жителів.
Проте ці приклади – винятки, а не правило. Більшість людей досі не знають де конкретно їхнє укриття, чи воно відкрите, хто відповідає за нього і що робити, коли воно не працює. І, головне, що робити, якщо часу на перевірку немає, бо ракета вже летить.
Що потрібно змінити?
1. Єдиний стандарт
В Україні досі відсутні чіткі національні вимоги до того, що вважати безпечним укриттям. Це створює правову прогалину: у різних громадах діють різні критерії, а отже – нерівний рівень безпеки.
2. Прозорість і облік
Єдина база укриттів має бути публічною, з актуальною інформацією. Укриття, що перебувають у приватній власності, теж повинні бути або приведені до ладу, або виведені з реєстру.
3. Підзвітність і контроль
Аудити повинні бути регулярними, а не разовими кампаніями. Громади мають знати, хто відповідає за той чи інший об’єкт, які є строки ремонту, і що буде у випадку бездіяльності.
4. Гарантований доступ
Жодне укриття не повинно бути зачинене у критичний момент. Люди не повинні вибивати двері, шукати ключі або дзвонити у ЖКГ. Це — пряме порушення права на захист.
5. Врахування спеціальних потреб
Для людей з інвалідністю, вагітних жінок, старших людей та сімей з дітьми має бути передбачена адаптація укриттів: пандуси, медичні аптечки, сидіння, зв’язок. Це не розкіш — це норма.
6. Готовність
Окремо варто інвестувати у навчання населення: як знайти укриття, як ним користуватись, що мати із собою.Йдеться не лише про буклети чи вказівники на будинках, а про справжні тренінги та інформаційні кампанії.
За планом, але без ілюзій
Реальність така: не всі укриття врятують у разі прямого влучання. Але завдання держави й місцевої влади – зробити все, щоб у момент небезпеки люди мали хоча б шанс. Цей шанс залежить не від кількості об’єктів у статистиці, а від їх якості та доступності.
Три роки війни – це достатній термін, аби перетворити хаотичну імпровізацію на продуману систему. Укриття – це фундамент цієї системи. Не вчора і не завтра – саме зараз настав час дбати не про видимість безпеки, а про її реальний зміст.
***
Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів.
Читати також: Як підготуватися до евакуації: поради на випадок довгої дороги з дому | ОГЛЯД
