Україна приєдналася до цієї традиції офіційно лише 2023 року, коли 8 травня стало державним Днем памʼяті та перемоги над нацизмом. Та насправді українці з перших років незалежності дедалі більше усвідомлювали: ритуали, успадковані від СРСР, – це не для них. Радянське «свято» 9 травня, з феєрверками, «георгіївськими стрічками» й риторикою «можем повторить», перетворило памʼять про війну на культ смерті, інструмент виправдання агресії та привід для мілітарної пропаганди. Росія успадкувала цей культ і зробила з нього ідеологічну вісь власної ідентичності.

Український досвід інший. Українці були й серед переможців, і серед мільйонів жертв. Вони воювали у складі різних армій, захищали рідну землю, потерпали від окупацій і репресій, від Голодомору та Голокосту. У Другій світовій Україна втратила понад 8 мільйонів людей. Для нас ця війна – не героїзм плакатного штибу, а трагедія народу між двома тоталітарними режимами.

Саме тому 8 травня як день памʼяті і примирення – це не просто зміна дати. Це – повернення сенсів, а також відмова від радянського міфу, в якому війна – не трагедія, а «велика перемога». Це шанс говорити про війну чесно, без фанфар і без парадів, але з людяністю, співчуттям і шаною до кожного, хто втратив життя.

І сьогодні, коли Росія веде нову загарбницьку війну проти України, прикриваючись старими символами, вибір між 8-им і 9 травня перестає бути просто символічним. 8 травня – це про памʼять. 9-е – про маніпуляцію. 8-е – це про мир. 9-е – про війну. І тому для України саме цей день важливий.

***
Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів.

Читати також: Коли гарантії нічого не варті: ядерна історія, яка болить Україні | ОГЛЯД