«Контрбатарейний бій був перед нами і за нами» – як артилерія 72 бригади обороняє Дніпропетровщину
Російська армія намагається захопити Покровськ та прорвати адміністративний кордон Дніпропетровської області. Відстань до неї – менш ніж 2 кілометри. На передовій тримають оборону українські артилеристи 72-ї ОМБр «Чорні запорожці», які день і ніч відбивають атаки, попри безперервні обстріли, дрони та «Гради». На позиції одного з таких розрахунків побував Frontliner.
День на межі Дніпропетровщини та Донеччини починається ще за ранкових сутінків.
Поки із сусідньої посадки линуть звуки автоматної черги – там збивають ворожий дрон – командир гармати М109 виходить з бліндажа попити кави. Владиславу Кошману 29 років, командувати гарматою він став ще до повномасштабної війни.
На цій ділянці фронту 72 бригада має кілька батарей М109. Крім окремих позицій для кожної САУ, є ще спільна, на яку заступають по черзі. На ній сьогодні чергує батарея, якою командує Владислав.
Для цієї позиції ранок видається тихим. Але погода сонячна й сприятлива для запуску дронів, тож хлопці готуються до активностей. Поки в посадці розвиднюється, прокидається водій-механік і ще сонний йде завести двигун гармати, щоб була готова до бою.
Тільки він встигає повернутися, як командир гукає: «В бліндаж», – доводиться ховатись від ворожого дрона. Через зчинений шум прокидається вся батарея з п’ятьох людей.
«Добрий ранок», – вітається з побратимами, які забігли у бліндаж, Роман Зеленський, 40-річний помічник навідника гармати.
Це – нормально, це – наші будні, бігаємо кожен раз від дронів, жити ж хочеться. Вже три роки намагаються вибити нас, а ми з Божою поміччю тримаємось.
«Кажуть люди, що в нас тут на фронті нічого немає, що ми, військовослужбовці, виживаємо. А в нас все є, ми не виживаємо, ми живемо», – каже Роман і нарізає печені смаколики, передані родиною з рідної Київщини, поки в каструлі закіпає вода на каву.
До нього приєднується і водій-механік 29-річний Віталій Тищенко – нарізає на сніданок сало. Російська артилерія тим часом починає обстрілювати прикордонні села Дніпропетровщини.
«Бій був, але нас не покликали. Їх там САУ «777» з сусідньої посадки «порішала», – повертається в бліндаж командир Влад. Поки хлопці готують сніданок він вибіг перевірити небо і звʼязатися з сусідніми батареями, щоб розвідати обстановку.
«Вони дістають сюди 152-мм калібром. Напевно, в сусідню посадку цілились, бо контрбатарейний бій був перед нами і за нами, але наші вже впорались і добивають скупчення ворога», – каже Влад і запарює собі локшину швидкого приготування. Знову чути роботу ворожої артилерії.
«Якщо мівіна запарилась, то я і з мискою до гармати піду», – уточнює командир.
Гармата у підрозділу американського зразка. М109 є на озброєнні армії США, України та ще кількох країн світу. Калібр у неї 155-мм, дальність пострілу приблизно 17,5 кілометрів. Нещодавно під час ворожого обстрілу САУ зазнала «поранень» російським «Ланцетом», який прилетів якраз тоді, коли Владислав відчиняв двері й заходив всередину. На щастя, ворожий дрон не здетонував, чоловік не був поранений, а пошкодження САУ не вплинули на її роботу.
Командир каже, що роботи на цій ділянці фронту багато, бувало, що 150 снарядів за два дні доводилось випускати, а бувало і 300 за п’ять днів. Інтенсивність росте. «Снарядного голоду» як такого немає, вистачає і українських, і американських поставок. Якість у них однакова.
Весь ранок і до обідньої пори посадку біля межі Дніпропетровщини й Донеччини атакують дрони, артилерія летить в найближчі села за кілька кілометрів, в яких майже не залишилось жителів через постійні обстріли. За цей час військовослужбовці постійно напоготові до бою. Але в першій половині дня працюють розрахунки інших бригад на інших посадках. Аж ось о 15-й годині приходить і черга 72 бригади відбивати ворожу артилерію. Тричі команда розрахунку М109 бігає до гармати впродовж години, щоб відстрілятись по росіянах. Вони роблять це злагоджено, так ніби просто виконують свою щоденну роботу, без зайвого галасу і уточнень – всі знають свої обовʼязки.
Першими до САУ добігають командир і водій, вони заскакують всередину. Далі навідник, 46-річний навідник Руслан Шпакович виконує постріл, йому допомагає помічник навідника Роман Зеленський, а 42-річний Максим Пащенко заряджає снаряди.
Всі з них, окрім командира гармати, до повномасштабної війни мали цивільні професії. Заряджаючий Максим жартує:
«Я 20 років працював кінологом і зараз нічого не змінилось».
Після пострілів командир підраховує розхід снарядів і йде пити каву в бліндаж. За ним йдуть побратими. В посадці починає вечоріти.
Під час відпочинку починає осипатися земля і падати на целофан, яким оббиті земельні стіни – російська армія знову починає обстріл «Градами». Водночас надворі псується погода і до гучних «прильотів» додаються звуки грому. Відтак, «Гради» і грім створюють безперебійний гуркіт по всій ділянці фронту.
«Аяй-яй, розганялися своїми «Градами» на вечір. Напевно, ми в щось влучили і роздраконили їх», – каже Влад. Обстріл всі перечікують у бліндажі.
Під вечір на прифронтову Новопавлівку, що від лінії бойового зіткнення менш ніж за 10 кілометрів, росіяни починають скидати авіабомби. Впродовж години в маленькому селі, де майже не залишилось людей, по черзі падають 10 КАБів. З посадки добре видно дим від їхніх влучань.
Вечірні сутінки тут чимось схожі на ранішні – в сусідній посадці знову з автомата збивають ворожий дрон. Але обстріли тимчасово припиняються, стає тихіше. Артилеристи виходять покурити надвір, поки геть не стемніло. Темніє швидко. Але росіяни порушують навіть тьму, запустивши в небо освітлювальний снаряд. Військові називають його «світлячком». На 10 секунд стає видно, наче вдень. Цей снаряд освітлює цілі та результат вже здійсненої стрільби.
«Коли вони «світлячка» кидають, то потім все летить по нас», – каже командир Владислав і нервово викидає насіння від зернят, які тримав у жмені. Він хвилюється, щоб вночі не було обстрілів. Розрахунку залишилось чергувати на цій позиції ще одну добу.
У травні-червні 2025-го пропаганди Росії двічі заявляла про прорив кордону Дніпропетровщини їхніми військами, але в обох випадках це виявилося дезінформацією. Українська армія досі стоїть на обороні області попри тиск ворога. Тим часом на початку червня українська влада оголосила другу хвилю примусової евакуації родин із дітьми з прифронтових районів Дніпропетровської області. Загалом евакуація триває з квітня 2025 року.
Текст: Альбіна Карман
Фото: Андрій Дубчак & Альбіна Карман
Читайте також — «Поранені чекають до чотирьох діб». Евакуація з поля бою на Покровському і Торецькому напрямках майже неможлива
