«Ніби у тебе дві ноги»: як коні допомагають ветеранам відновлюватися
Ранок вівторка на Київському іподромі починається з розміреного цокоту копит по піску. Сюди приїхали ветерани з реабілітаційного центру «Титанові». Вони одягнені у звичайний спортивний одяг – футболки, шорти, кросівки. Жодної військової форми та жодних знаків розрізнення. Перед початком заняття з верхової їзди ветерани збираються біля огорожі манежу. Що відбувається далі розповідає Frontliner.
Поки один з ветеранів вмощується на коня та починає своє коло, інші жартують про те, що тварина знову перевірятиме їх на міцність. Для когось це перше знайомство з конем, а хтось вже звик до такого способу реабілітації.
Заняття проводять у межах програми, яку «Київ Мілітарі Хаб» створив спільно з Київським іподромом. Взяти участь можуть ветерани із різних реабілітаційних центрів, зокрема «Титанові», а також інших партнерських установ, які працюють із пораненими військовими.
Перший на манежі – Даниїл Чеберяк. Верхова їзда була для нього однією з тих дитячих мрій, які постійно відкладалися на потім. Лише після поранення він уперше отримав можливість сісти верхи на коня.
Даниїл служив у 214-му окремому штурмовому полку. Під час одного зі штурмів чоловіка поранило – 26 годин він лежав на полі бою з відкритими ранами, бо активність ворожих дронів не давала можливості евакуюватися. Хлопець втратив ногу, а руку після осколкових поранень майже не відчував. Проте після тривалої реабілітації хлопець знову повернувся до активного життя. Він згадує свій перший досвід їзди верхи:
«Було прикольно, але трішки стрьомно. Бо немає нижньої кінцівки, то в мене дисбаланс на коні. Я вчуся якраз тримати баланс заодно. Весь тремчу – не знаю, чи від холоду, чи від хвилювання, що впаду. Але перший раз – це завжди виклик».
Ветеран каже, що це стало не просто новим досвідом, а й ще одним способом повернути контроль над власним тілом. Після ампутації кожен крок доводиться вивчати заново, тож їзда верхи на коні стала для нього додатковим тренуванням.
Даниїл розповідає, що спершу ставився до коня з певною пересторогою – боявся зробити щось не так або ненароком нашкодити тварині. Та, за словами ветерана, кінь поводився так, ніби зрозумів хвилювання вершника.
«Він такий, наче піклується про свого пасажира. Наче все одно, але водночас і піклується. Це дуже приємно. Коні – це Божі творіння. Вони такі гарні, завжди викликають позитивні емоції. А це для мене, мабуть, навіть важливіше, ніж фізична складова», – говорить Даниїл.
Хлопець завершує коло, повертає коня інструктору й поспішає на чергове заняття з реабілітації. Ветеран має насичений графік: зранку спортзал, потім реабілітаційні вправи, які він намагається не пропускати. Він чекає на протез, щоб навчитися ходити наново, і вже має чіткий план – працювати вожатим у таборі для переселенців. Попри зайнятість, Даниїл планує продовжувати тренуватися.
Повернення до себе після служби
Тим часом манеж не порожніє ні на хвилину. Знову проноситься цокіт копит – ветеранка Анастасія Нехаєнко виводить на нього коня. З боку заняття виглядає майже медитативним. Кінь розміреним кроком рухається по колу. Та інструктор пояснює: за цим прихована складна робота. Під час їзди вершник повинен постійно утримувати баланс, координувати рухи та контролювати власне тіло. Крім того, кінь миттєво реагує на емоційний стан людини. Якщо вона напружена або тривожна, тварина це відчуває.
Наприкінці заїзду кінь відхиляється від маршруту та ігнорує команди вершниці, попри спроби повернути його на траєкторію. Зупинивши тварину, ветеранка зістрибує на пісок зі словами:
«Ну все, я образилася на тебе. Знов ти не послухав мене. Мабуть, я тебе занадто жалію, а ти цим користуєшся».
Перевівши подих, Анастасія починає розповідати, як опинилася на манежі. Її любов до верхової їзди розпочалася задовго до реабілітації. Ще будучи бойовим медиком 43-ї окремої механізованої бригади, вона шукала для себе віддушину посеред фронтових буднів.
«Коли на фронті була, то куди б ми не заїжджали, в яке село – перше, що я робила – каталася на конях. Десь дикі були – вони гуляли самі по собі, я ніколи їх не боялася. Хлопці постійно сміялися з мене. Кажуть: «Настя, там новий кінь бігає, йди», – згадує жінка.
Після звільнення зі служби у 2023 році, вона зосередилася на відкритті власної масажної студії в Києві. Проте внутрішній стан вимагав відновлення, яке виявилося складнішим за фізичне, каже Анастасія:
«Після перших поїздок на коні я плакала дуже сильно, бо в мене дуже багато всього накопичилось. Цю енергію треба кудись дівати, то тут я це роблю. І тут відпочиваю».
Тому жінка вважає верхову їзду не лише фізичною, а й емоційною реабілітацією. Для жінки коні – це істоти, які дарують беззастережне прийняття, якого вона не відчула в кабінетах психологів. Поруч із твариною не потрібно нічого пояснювати чи приховувати: вона не ставить запитань і не оцінює, а просто сприймає людину такою, якою та є. Саме це прийняття допомагає жінці повертатися до себе такої, якою вона була до служби і знаходити сили рухатися далі.
«Я б хотіла займатися верховою їздою професійно. Настав той час, коли треба щось робити. Бо життя коротке», – говорить ветеранка.
Верхова їзда допомагає ветерану «обманювати» фантомні болі
Під час заняття майже не говорять про поранення. У розмовах більше про буденні речі: дітей, спорт, роботу чи плани на майбутнє. Серед тих, хто готується до заїзду, – В’ячеслав Александров. Його рухи виважені й спокійні. Як і інші ветерани з «Титанових», він уже не вперше проходить реабілітацію верхи на конях.
В’ячеслав – колишній командир бойової машини у 17-й танковій бригаді. Поранення чоловік отримав 9 червня 2023 року під Бахмутом. Міна прилетіла миттєво, пошматувавши руку та ногу. Чоловік рік провів у лікарнях та переніс декілька операцій, зокрема за участю іноземних хірургів, які видаляли уламки з руки та ноги. Ветеран каже, що після завершення лікування він обрав активну реабілітацію замість пасивного відпочинку, щоб не втрачати фізичну форму:
«Сидіти на місці – це шлях до деградації. Людина, коли залишається сама зі своєю проблемою, вона або переходить на пляшку чи інші шкідливі речовини, або займається. Я обрав друге».
Вʼячеслав розповідає, що верхова їзда допомагає йому «обманювати» фантомні болі, які залишилися після ампутації. Це відбувається тому, що під час руху коня мозок отримує сигнали, схожі на ті, що виникають під час ходьби. Тіло постійно працює – потрібно тримати рівновагу, ловити ритм руху коня, реагувати на кожен крок. Через це людина зосереджується не на відчуттях у тілі, а на тому, як утриматися в сідлі.
«Коли їдеш верхи – ти повністю відтворюєш рух коня. І в тебе в голові це відкладається, особливо якщо закриваєш очі. Ніби у тебе дві ноги і вони йдуть разом з конем. Воно справді працює», – пояснює Вʼячеслав.
Зараз чоловік займається плаванням, баскетболом на колісних кріслах, і навіть намагався спробувати ампфутбол, але через пошкодження нервових закінчень на руці довелося зробити паузу.
«Займаємось, тому що сидіти на місці не виходить. Росте живіт, ростуть боки, важко ходити. Ти приходиш до хлопців, хлопці допомагають, підтримуємо один одного, щоб підтримувати підтягнутий вид, і не стирчали боки», – каже ветеран.
Заняття верхової їзди для ветеранів тривають регулярно – два рази на тиждень. Долучитися до них можуть військові, які проходять реабілітацію або вже повернулися до цивільного життя після служби. Для цього потрібно заповнити анкету на сайті «Київ Мілітарі Хаб» або звернутися через їхні соцмережі. Організатори кажуть: головна мета проєкту – не навчити ветеранів професійній верховій їзді, а створити безпечний простір для фізичного та емоційного відновлення, де люди можуть поступово повертатися до активного життя. Спеціальної підготовки не потрібно, головне – бажання спробувати.
***
Привіт! Це Руслана та Анна, авторки цього матеріалу. Дякуємо, що дочитали його до кінця.
Реабілітація ветеранів – це не лише лікарні, вправи чи протези. Іноді відновлюватися допомагають зовсім неочевидні речі, як-от заняття з кіньми. Через історії трьох ветеранів ми показуємо, як іпотерапія допомагає кожному по-своєму: комусь знову навчитися тримати баланс, комусь справлятися з фантомним болем, а комусь – знайти внутрішній спокій.
З вашою підтримкою ми продовжуємо розповідати важливі історії. Долучайтеся до спільноти Frontliner, щоб допомогти нам документувати війну Росії проти України з передової та тилу.
***
