Нецікаві речі, що тримають фронт. Як функціонує СТО для військових

Це соціальний бізнес, просвітницький проєкт і музей. На рецепції колекція шевронів, форкає кавомашинка. Світиться напис: «Ніхто не сходить зі шляху, ніхто не йде один». У боксах на підйомниках «лікуються» фронтові корчі. По сусідству – їхні цивільні «родичі». За задумом, виручка за ремонт цивільних автівок мала би перекривати ремонт військових. При наявності запиту від частини, військові отримують послуги на, максимум, 50 тисяч гривень. Те, що перевищує цю суму, доводиться оплачувати самостійно. Часто військові не готові чекати у черзі, або ж машина не стоїть на балансі, вони воліють поставити машину в бокс для цивільних і заплатити. Такі авто ремонтують зі знижкою 20%. Та наразі цей механізм працює лише частково, ремонт військових авто доводиться покривати також на рахунок донатів.

ДТП, що не сталося, призвело до нових ідей

Шуклінов у війську два роки. До того був воєнним і політичним кореспондентом. Про місце служби не говорить із міркувань безпеки:

«Займаюсь, скажімо так, інформаційними речами. З 2014-го був волонтером, в 2022-му волонтерство стало більш інтенсивним. Ми почали з того, що збирали гроші, купували автівки», – розповідає Петро.

У них по офісу папуги літають, собаки бігають.

Машинами Петро займався з командою однодумців. До ідеї перейти від закупівлі до ремонту призвели дві події. Коли волонтери закупили і роздали уже 200 автівок, надійшов запит від подруги, в якої воює батько. Для нього знайшли авто і віддали в ремонт. Дівчина мала відігнати транспортний засіб до Харкова і передати батьковим побратимам. У дорозі з’ясувалося, що усі колеса на СТО просто не прикрутили. Їх прихопили, але на той момент у автомайстерні відбувалася перезмінка, і цю роботу не довели до кінця. Дівчина дивом уникнула катастрофи.

Петро згадує – такою «допомогою» ледь не вбили найкращу подругу. Другий випадок, що підштовхнув волонтерів зайнятися ремонтом, – це проєкт «26 пікапів для восьми міст» – закупівля і обладнання пікапи для груп ППО. Передавали по три машини на кожне місто. У Чернігові ППО-шники порадили віддати нові машини тим, хто потребує більше, а собі попросили поремонтувати уже наявні. Адже із сотні авто на балансі на ходу лише 30. Виявилося, що ця проблема масштабна  – в ГУР, СБУ, поліції, ЗСУ. На папері машин багато, по факту ж вони не працюють.

З палиць і креативу

На цю локацію натрапили випадково – побачили оголошення про оренду на фасаді. Шуклінов згадує – із власниками одразу ж стався «метч»:

«Перше, про що нас запитали, це яка у вас ідея. Тут платформа – просто вау – у них по офісу папуги літають, собаки бігають. Не дивлячись на те, в якому стані була будівля, ми зрозуміли, що тут залишаємось, бо це топова команда».

Простір був занедбаний, на даху росли дерева, прохромлюючи стіни корінням. Вартість приведення його до ладу та обладнання боксів виходила космічна, тож директорка СТО Марія Ксьондзик, теж у минулому журналістка, почала писати звернення і шукати гранти. Частково знайшли фінансування. За словами Петра, деякі дизайнерські рішення втілені в стилі «з гімна і палиць». Наприклад, вікна – найпростіші і найдешевші, такі самі ставлять з рахунок держави після прильотів. Однак пофарбовані і декоровані, виглядають, за словами господаря, «дорого-багато». Навіс над входом зі скляних дверей. Ганок вистелений дошкою з категорії бракованої. Нарізали, пофарбували – виглядає стильно. Плитку з дефектами надав безкоштовно завод бетону «Ковальська». Простір інклюзивний – є пандус. ГУР надав генератори, що дозволяють працювати під час відключень світла.

Нездійснені російські мрії як експонат

Простір одночасно слугує музеєм. Експонати – здебільшого трофеї. Коли військові предали перший подарунок, господарі СТО вирішили збирати колекцію. Петро пояснює, що на сьогодні її  вартість – мільйони доларів. Наприклад «Суперкам» з пультом керування та станцією коштує 300,000 доларів. 

Цей експонат у робочому стані: 

«Тут парашутна система, її заміняєш, перепрограмовуєш, і він працює. ГУР сказав не вмикати його, бо прилетить «Іскандер», він одразу сигналізує, де знаходиться. Є «Ланцет» ударний, який складно дістати. Всі розвідники обладнані парашутною системою, всі ударники, якщо злетіли, мають десь вибухнути. «Елерон», «Орлан», «Зала», «Суперкам» – це ізраїльські технології, куплені ще до 2013 року, коли з Росією торгували. «Шахед» класичний, Іран передавав», – проводить екскурсію військовий.

«Гербера», «пустишка» з фанери, виглядає і поводиться на радарі, як «Шахед», має на меті перевантажити систему ППО. Надворі крила від «КАБу». Деякі деталі експозиції ще не до кінця описні:

«Якась деталь між паливною системою і двигуном. Звільнили Херсонщину, і в полях він валявся. Військовий скидає фотку, там лежить весь фюзеляж. Питає: «Вам вистачить на сувеніри?» Я кажу: «Ми маленькі штучки робимо. Нам багато не треба». Приїжджаю на «Нову пошту», і мені виносять два таких палета. Кажуть: «Це двигун літака», – згадує Шуклінов.

Шмат «МІ-8», одного з гелікоптерів, які падали в Київське море: 

«Як росіяни штурмували Гостомель, це саме з тих вертольотів. Символ «нєсбившихся рускіх надєжд», – говорить волонтер.

Запчастини ворожої авіації – «СУ-34», «СУ-35», «СК-52» – ідуть на сувеніри – відкривачки, брелки тощо. Їх купують за 15,000 гривень, здебільшого іноземці. Це закриває десь 20% зборів щомісяця.

«Місце, де військовий почувається як вдома»

У боксах кипить робота. Їхнє обладнання теж вартувало зусиль і креативу. Підйомники куплені на грант. Деякі речі робили самостійно, як наприклад витяжну систему для вихлопних газів. Господар пояснює: її під’єднують до труби і запускають двигун. Влітку можна зробити це, відкривши двері, а взимку в закритому приміщенні з запущеним двигуном – це небезпечно для здоров’я:

«Відповідно, треба така система. Вона в зборі на два поста коштує 200,000 грн. В нас, звісно, нема таких грошей. Ми поставили трубу, моторчик, купили гофру і зробили рішення за 10,000 грн. Столярний стіл самі зробили», – перераховує волонтер. 

Комерційне СТО не може собі дозволити ремонтувати корчі,

Петро пояснює ключову відмінність між роботою бізнесу звичайного і соціального на прикладі підйомника. На комерційному СТО підйомник працює в режимі конвеєра, автівки заїжджають, виїжджають, підйомник генерує кошти:

«Коли корч 2003 року підіймається, ти дьоргаєш одну деталь, і він розсипається. На корчі дуже часто вже не виробляються деталі, треба їхати кудись на розборки, шукати деталі з «беушних» машин. Виготовити болт, який вже в природі не існує. Це часто кустарна робота. Відповідно, підйомник стоїть, і бізнесу нема. Комерційне СТО не може собі дозволити ремонтувати корчі», – пояснює він. 

Зараз за рахунок цивільних автівок ремонтуються машини військових. Після перемоги це будуть машини ветеранів.

Ми створюємо місце, де військовим ніколи не скажуть,
ми тебе туди не посилали.

У працевлаштуванні пріоритет ветеранам та внутрішньо переміщеним особам. Наразі тут працює п’ятеро захисників. У планах – відточити усі нюанси та розширювати мережу, спершу по Києву, а згодом по всій країні. Петро запевняє, що команда ідейна і мотивована: 

«Ми створюємо місце, де військовим ніколи не скажуть, ми тебе туди не посилали. Де військовий себе почуває як вдома. Треба розуміти специфіку людей, які повернулись з фронту, і бачать цивільне життя. Я з окопу, з травмами, з жаху війни, а тут ви п’єте каву, ходите в кіно. Якщо він підійде до кожного і запитає, виявиться, що це такі самі побратими, які по-цивільному вдягнені», – переконаний військовий.

Особливі авто для особливих людей

Команда, яка зайшла на новий для себе ринок, була переконана, що проблема переобладнання авто давно закрита, але Петро пояснює, що цим не займався практично ніхто:

«Ми думали, що сфера автосервісів закрила проблему мільйон років тому, вже такий рівень конкуренції, досвіду, все придумано. Коли подивились, як виглядають автосервіси всередині, зрозуміли, що це кам’яна доба. Ні правил, ні логіки, ні сертифікації, ні сталих підходів. Ця сфера – дике поле», – обурюється військовий. «Почалося з того, що звернувся ветеран з ампутацією запитом переобладнати машину. За його словами, єдине місце, де йому могли надати таку послугу, це Одеса. Тобто він мав би доправити туди себе, своє авто, зняти там житло та ще й ходити по держорганах, збирати довідки, аби адаптувати під себе свій транспортний засіб.»

Так у «Несемось» з’явилася ще одна місія – показати колегам, що переобладнання машин – це можливо. Нещодавно відбувся тренінг для механіків. Петро наголошує – цю просту і людяну послугу можна і треба додати у прайс-лист, і не відмовляти ветеранам: 

«Це не питання конкуренції, це можна зробити на будь-якому СТО! Якщо треба консультація, ми приїдемо. Робіть, будь ласка!», – говорить він про переобладнання машин. 

Тут послуга адаптації транспортних засобів під потреби людей з інваліндістю здійснюється за принципом «рівний-рівному» – керує напрямком переобладнання Руслан Задорожний, ветеран 25 ОПДБр, який втратив руку на Куп’янському напрямку. Руслан пішов фронт у листопаді 2022 року, а 1 вересня 2023-го отримав поранення. На соціальне СТО натрапив випадково: шукав через інтернет майстерню, де могли би якісно полагодити його авто після невдалого досвіду попередніх ремонтів:

«Загуглив – має ж бути якесь СТО для ветеранів. Приїхав сюди, мені зробили автівку. Розговорились, я спитав, чи їм не потрібна людина. Вони сказали, що якраз набирають штат працівників. На даному етапі я менеджер з переобладнання автівок для ветеранів із інвалідністю. Ми нещодавно запустили цей проєкт. Комунікую з клієнтами, постачальниками обладнання, майстрами», – говорить ветеран.

На цей момент переобладнали два авто. Але на СТО переконані, що запит буде чималий. Переобладнання буває різним, залежно від травми. Є складні випадки, коли на колісному кріслі людині треба заїхати в машину, пересісти на сидіння водія. Можливо, в людини немає обох рук чи ніг. Руслан розповідає про варіанти:

«Коли ампутація нижніх кінцівок, робиться ручка – газ і тормоз. Щоб управляти руками можна було. Або перехідник на педаль газу, з правої на ліву сторону, коли ампутація лівої ноги. Допоміжні засоби на кермо, щоб легше було керувати, це «тризуб». В деяких випадках є запити на перенесення перемикачів поворотників на праву сторону, коли ампутація лівої руки», – говорить він.

Інформацію поширюють через реабілітаційні центри, ЦНАПи, ветеранські спільноти.

На жаль, закрити усі потреби військових неможливо. Петро Шуклінов припускає – якби в кожному обласному центрі існувало про три таких СТО, було б легше. Бо ніхто не сходить зі шляху. Ніхто не йде один.

 

Текст: Олена Максименко
Фото: Максим Кішка

Читайте також — Від втрати рук до бізнесу: ветеран з родиною створюють власний шлях успіху