Диверсант проводить розмінування в полі
Відпрацювання у полі з пошуку навчальних мін, Київська область, Україна, 30 жовтня 2025 року. Данило Дубчак / Frontliner

Ранком сонячного осіннього четверга двадцятеро ветеранів різного віку зібралися на полігоні поблизу Києва на черговий етап підготовки з розмінування. У групі панує гарний настрій: ветерани мають вийти в поле, на якому хитро сховані тренувальні вибухові пристрої.

Однак, перш ніж почати, чоловіки зібрались біля імпровізованої польової кухні на чай з печивом. Всі одягнені у військову форму, однак режим на полі панує несуворий. Обраний самими ветеранами командир групи роздає вказівки і спонукає побратимів до мінімальної дисципліни по-дружньому, з опікою навіть. Чоловіки надівають захисне спорядження та перевіряють металодетектори.

Чому демобілізовані хочуть повернутися на службу

Серед них Руслан Самойленко на позивний «Аль Капоне», йому 44 роки. Ветеран розповідає, що прийшов навчатися розмінуванню, щоб повернутися знову на службу, або ж у майбутньому стати інструктором-сапером. 

«Не знаю чи я піду працювати в гуманітарне розмінування, мені більше подобається займатися підривами. Можливо, десь піду в бойову бригаду, якщо візьмуть. Для мене головне – отримати цей сертифікат, щоб я міг показати, що в мене є спеціальність, є трохи бойового досвіду, і я можу навчити хлопців», – каже чоловік.

Руслан – у військовому житті сапер. Він з Миргорода, що на Полтавщині. Служив командиром інжинерно-саперного відділення в 58-й бригаді. До мобілізації у червні 2023 року, працював на заводі по виробництву вікон.

28 березня 2024 року Руслан отримав поранення на Новодонецькому напрямку, біля селища Керменчик. Під час огляду трофейних танків, що російни залишили замінованими, втратив пальці на правій нозі через вибух – спрацювала пастка. Після близько дев’яти місяців лікування та реабілітації Руслан отримав другу групу інвалідності.

У цивільному житті чоловік намагався себе віднайти, але зіштовхнувся з проблемою.

«Спочатку мені взагалі якось було важкувато спілкуватися з людьми, тому що тут цивільне життя, а в нас там бойові. Я коли спілкувався з людьми, то ми починаємо одну розмову, а в мене розмова закінчується вже бойовими. Розумієте?», – пояснює Руслан.

В цивільному житті я себе просто не бачу.
Я звик там.

каже Руслан.

Після списання з лав ЗСУ ветеран влаштувався працювати у знайомого на меблевому підприємстві, але ця робота його не задовільняла. Руслан каже, що його улюблена робота – це мінування.

«Мені подобається оце підриви робити. Це сама цікава робота на світі. В цивільному житті я себе просто не бачу. Я звик там, мене більше тягне туди назад (на фронт – ред.). На цьому навчанні я не зупинюся», – каже чоловік.

Серед тих, хто попри свій стан здоров’я хоче використати отриманий сертифікат для того, щоб далі бути корисним у війську, є не тільки Руслан.

Сергій Новіков, якому 54 роки, колишній командир взводу зв’язку штурмового батальйону 128 бригади, прийшов на курс не з метою продовжити кар’єру розмінувальника, а щоб здобути нові навички. Він хоче повернутися в свою бригаду із новими вміннями, тому що, каже, людей на фронті не вистачає.

Мені, хоч і по-дружньому, хлопці кажуть: «Ти нас кинув».
Повертатися треба, бо важкувато їм там.

каже Сергій.

Під час тренування чоловік працює зі своїм дроном – шукає з неба вибухонебезпечні предмети. За декілька хвилин після зльоту вже демонструє виконане завдання – на екрані свого пульту показує щойно виявлену міну.

В минулому Новіков працював головним редактором в журналі «Корупціонер в Україні» і водночас був волонтером, допомагав друзям, які воювали в АТО. Після початку повномасштабної війни в квітні 2022 року мобілізувався в Краматорську під час чергової поїздки з передачі волонтерської допомоги.

Сергій провоював три роки, за його плечима бої в Сіверодонецьку, Білогорівці, де через річку Сіверський Донець наступали росіяни, Бахмут, Соледар, а також служба на Херсонському та Запорізькому напрямках.

«Звільнився я за станом здоров’я, в мене цукровий діабет, третя група інвалідності, поранень взагалі немає. Звільнили, тому що в штурмовому батальйоні не можуть бути обмежено придатні. Мене направили на ВЛК і запропонували служити далі або звільнитися. Тож я звільнився і пішов на навчання», – розпровідає Сергій.

Ветеран вже вивчився на пілота FPV, а в 3-й штурмовій пройшов курс інженера FPV.

«Для ветеранів професійна ідентичність є основою»

Курс з навчання гуманітарного розмінування – це пілотний проєкт «Фундації Анконкард», який реалізується за фінансової підтримки Республіки Словенія через Slovenia Aid & Partnerships ITF, і мета якого допомогти ветеранам віднайти себе у цивільному житті та опанувати нову професію, близьку за духом до військової служби.

Ми розуміємо, що для дуже багатьох ветеранів ця професійна
ідентичність є основою, на якій реально тримається їхній стан.

каже Олена Вишневецька, директорка та співзасновниця «Фундації Анконкард».

Навчання триває 10 тижнів і складається з теоретичної та практичної підготовки з саперної справи, домедичної підготовки, а також кар’єрного консультування для сприяння подальшому працевлаштуванню.

На полігоні ветерани відпрацьовують ручне розмінування, роботу з назеним роботизованим комплексом (НРК). А також відшліфовують план реагування на нещасний випадок при роботі з вибухонебезпечними предметами та вдосконалюють навички надання першої невідкладної допомоги.

У той час, як кожен з ветеранів працює над своєю ділянкою, зістригає різноцвіт і траву, і проходить сантиметр за сантиметром землі, стоячи на колінах, кілька разів спрацьовують навчальні «вибухові пристрої».

Невдало натрапляє на «ворожу» розтяжку Денис Шеверун, позивний «Шева». Раптово чути сильний звук наче від вибуху петарди, дим, свисток, один з ветеранів підбігає з ношами до театрально лежачого навзнак Дениса, ще п’ятеро майбутніх саперів підбігають і підхоплюють ноші та відносять «пораненого» в автомобіль для евакуації до «шпиталю». Надання першої медичної допомоги у цьому модельованому сценарії відпрацьовано як годиннник.

На питання чи не виникає у Дениса страху перед роботою з вибуховими пристроями він відповідає, що ні, навпаки:

«З вибуховими предметами не боїшся, знаєш, що якщо поводитися з ними обережно, правильно, то нічого не буде. Цивільна людина, коли просто чує слово «міна», то в неї вже страх бере. А військовий з усім стикався», – каже чоловік.

Денису 33 роки, він служив стрілцем в 26-му окремому стрілецькому батальйоні, до якого приєднався добровольцем в перші дні великої  війни. Він з Києва, і до повномасштабної війни працював в інкасації. Чоловік також ветеран АТО, протягом півтора року служив в складі 15-го полку Національної гвардії України, брав участь в боях у Слов’янську, Краматорську та Бахмуті. 

У жовтні 2023-го в Авдіївці під час обстрілу позиції російською артилерією отримав важке осколкове поранення з проникненням в голову. В результаті поранення в Дениса була паралізована ліва сторона тіла. Одужання було складним: пройшов операцію із вставлення титанової пластини і протягом року проходив реабілітацію, завдяки чому й став на ноги. 

Денис каже, що безумовно хотів би повернутися на службу, але розуміє, за станом здоров’я не може. Тому стати сапером – для нього це спосіб почуватися, наче не сидиш склавши руки.

«Треба працювати на благо країни, бо часи важкі, роботи дуже багато, і в мінуванні, і у військовій справі. В лавах ЗСУ я не можу служити по стану здоров’я, з мене там толку зараз небагато, це очевидно. А в гуманітарному розмінуванні, чому б і ні? Свої навички та досвід примінити», – пояснює ветеран.

Він планує отримати сертифікат і потім розглянути роботу в організаціях, що займаються гуманітарним розмінуванням чи приєднатися до ДСНС.

Майбутнє працевлаштування

Гуманітарне розмінування – професія близька до військового фаху, це продовження служби Україні, що приносить ветеранам відчуття власної корисності. Тож дати ветеранам можливість віднайти себе професійно в цивільному житті – це основна мета проєкту «Фундації Анконкард».

«Для нас дуже важливо, щоб люди були вмотивовані не просто послухати цей тренінг, а щоб вони хотіли працевлаштуватися в цій сфері», – каже Вишневецька.

До групи, що проходить тренування, змогли потрапити не всі бажаючі. Ветеранам потрібно було заповнити анкету, після чого було проведено низку тестів, зокрема психологічних, спрямованих на виявлення ПТСР.

«Для нас було важливо, щоб не пропустити, що людині спочатку потрібна все ж таки психологічна допомога, а тільки потім вже йти в це працевлаштування. Тому що в професії сапера є певний ризик небезпеки, для чого вже треба пройти адаптацію до цивільного життя», – розповідає директорка фундації.

Вона з прикрістю зазначає, що дуже багато ветеранів не пройшли відбір за станом здоров’я, бо наприклад, у сапера коліна мають добре працювати, оскільки стоячи на них він довгий час робить монотонну роботу.

Участь у програмі для ветеранів є безоплатною. Другий такий тренінг організація планує провести на початку наступного року.

 

Текст: Катерина Фарбар
Фото: Данило Дубчак

Читайте також — «Мілфа» дає окупантам жару – 80-річна гаубиця М-114 під Покровськом