Трагедія в Яровій – як росіяни здійснили воєнний злочин проти пенсіонерів

Двоє чоловіків у медичних рукавичках несуть мішок з тілом та кладуть на холодну підлогу. У прибудові слов’янського морга стоїть важкий запах, хоча свіже повітря заходить крізь широко відчинені ворота. Втомлені працівники переносять чорний пакет у дерев’яну труну. Одягнути мертвих неможливо через стан тіл і брак часу, тому особисті речі, що передали з Ярової, кладуть поверх пакетів. Сукні, панчохи, «балетки» і барвисті хустки лежать на чорному поліетилені.

Єдина серед співробітників моргу жінка схилилась над журналом реєстрації видачі тіл, що відкритий лежить на столі поруч з іконами. Вона кидає погляд на бірку на пакеті, звіряє номер та викреслює одне ім’я з журналу. Працівники моргу поспіхом прибивають кришку дерев’яної труни. Йдуть за наступним пакетом. Тим часом дужі чоловіки підхоплюють труну та несуть до вантажівки, стискаючи в зубах підпалені цигарки. Жінка відривається від журналу, щоб взяти швабру і протерти підлогу від крові.

Частину тіл ідентифікували та поховали в Яровій 11 вересня. Наступного дня загиблих везе на кладовище староста селища Дмитро Дремлюженко. Він прийшов до моргу зі стосом документів та паспортів загиблих, яких знав особисто. Дмитро закриває ніс рукою – важко переносить запах. Старості дзвонять з Ярової і повідомляють, що ями готові. Відтак робота в морзі пришвидшується.

Момент удару

9 вересня 2025 року росіяни атакували селище Ярова на Донеччині кількома авіабомбами. Один з високоточних снарядів влучив в натовп літніх людей, які чекали на пенсії біля мобільного пункту «Укрпошти». Над селищем постійно помічають ворожі розвідувальні безпілотники, розповідають місцеві. Ймовірно, чергу з десятків пенсіонерів росіяни також бачили мов на долоні. 

У центрі Ярової є церква, меморіал радянським солдатам, дитячий майданчик. Біла машина «Укрпошти» стояла неподалік памʼятника під деревами. Здавалося, так буде безпечніше, пояснює поранена співробітниця пошти Юлія Соломакіна.

До Ярової приїхали люди із сусідніх селищ, куди пошта вже не вирушає. Юлія сиділа в машині та видавала виплати, коли неподалік пролунало кілька вибухів. Жінка хотіла припинити роботу й вийти, але люди вмовили залишитися.

«Я подумала: «Добре». За всю історію нічого не траплялось. Опанувала себе і почала видавати гроші далі», – розповідає Юлія Соломакіна в палаті краматорської лікарні.

У 10:30 того дня моніторингові групи зафіксували активність ворожої авіації. За п’ять хвилин вже відстежували бомби, що летіли в напрямку Ярової. Снаряди могли запустити з тимчасово окупованої Луганщини – версію перевіряють слідчі.

Близько 10:45 люди почули свист у небі, що стрімко наближався. Зчинилася паніка, але тікати було нікуди. Авіабомба вагою 250 кілограмів вибухнула поруч з машиною. Понад двадцять пенсіонерів загинули на місці, ще дев’ятнадцять дістали поранень. Скільки людей було біля епіцентру вибуху, ще встановлюють слідчі.

Допомога пораненим

«Нам зателефонували з Донецької адміністрації і сказали: «Багато загиблих і поранених. Самотужки не впораємось». Ми спрямували машини», – розповідає начальник медичної служби 66-ї ОМБр Олексій Назарішин.

Поруч із місцем атаки працював фельдшерський пункт, але там була єдина медсестра на все селище. На допомогу швидко приїхали бойові медики 66-ї бригади та гуманітарної організації MOAS. Спочатку на стабілізаційний пункт повезли двох найтяжчих: жінку з уламком у хребті і чоловіка з уламком у тазу. Їх стабілізували, але в лікарні Словʼянська вони померли. 

Того ранку на стабілізаційному пункті працювали всі медики – навіть ті, які щойно повернулися після нічного чергування. Усі операційні столи й ноші зайняли поранені з уламками по всьому тілу та з травматичними ампутаціями. Легкопоранених не було – лише тяжкі та середньої важкості, згадує Назарішин.

За годину поранених вдалося стабілізувати. Їх повезли до лікарень Краматорська й Слов’янська, а найважчих евакуювали в Дніпро.

Люди вірили, що вони в безпеці

Після трагедії 50-річний Сергій Машинський з Ярової лежить у лікарні Краматорська. Він дивом врятувався під час атаки. Того ранку чоловік прийшов до мобільного пункту пошти надіслати городину і домашні яйця своїм рідним. Під час удару Сергій стояв за вісім метрів від машини. 

«Я бачив рештки людей. Але близько до серця не брав, бо нічого не усвідомлював. Я був контужений – було не до цього», – розповідає постраждалий від атаки. Він відводить погляд – його очі досі налиті кров’ю. У правому ще залишився уламок.

Уся родина Сергія виїхала з Ярової. Він не міг залишити господарство і дім, хоча фронт уже досить близько. Вже з місяць не минає і дня без російських атак. Б’ють по хатах та подвір’ях, тому місцеві ховаються в погребах майже за розкладом. Росіяни починають обстрілювати близько десятої ранку. Вдень стає тихіше, але атаки відновлюються пізно ввечері, розповідає Сергій.

Попри постійні обстріли, цілеспрямована атака проти мирних жителів стала несподіванкою. Місцеві раніше казали, що у Яровій ще не так небезпечно, як у сусідніх селах. Тепер так ніхто не вважає.

Уже того дня люди почали телефонувати в поліцію й просити про термінову евакуацію. Із селища вивезли двох чоловіків, які втратили дружин, кількох маломобільних жінок та сім’ю із семирічною дитиною.

Подвір’я спорожніли, сосновий ліс стоїть у димі від пожеж. Невідомо, коли рідні зможуть відвідати похованих у Яровій. Староста Дмитро Дремлюженко вважав, що ховати треба саме тут. Ці люди усе життя прожили в Яровій. Вони пройшли російську окупацію і сподівалися пережити війну. Це були люди цієї землі, і спочивати мають на Донеччині.

Текст: Діана Делюрман
Фото: Надія Карпова, Діана Делюрман

Читайте також — «Я це фото робила на випускний, а не для похорону» – репортерка про те, як українці втрачають молодь