Термін придатності військового: чому з армії тікають добровольці
Половина втеч військових з армії сталася за 9 місяців 2025 року. Лише у жовтні кожні дві хвилини з війська тікав боєць – загалом 21,5 тисячі випадків, заявляє Генпрокуратура. Кількість випадків самовільного залишення частин в цей період стала рекордною за весь час великої війни. Самовільно залишають місця служби не лише солдати мобілізовані після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, а й кадрові офіцери, які воювали з часів АТО-ООС. На прикладі конкретних історій військових Frontliner розповідає, що змушує «стріляних» та авторитетних воїнів тікати з армії.
Михайло з позивним «Тьотя» на Вовчанському напрямку вже півроку. За цей період з його взводу «загубилося» вже семеро побратимів. Четверо з них воювали з 2014-го і багато років формували кістяк батальйону. Сам Михайло теж тиждень був у СЗЧ, а потім повернувся. Кримінальну справу проти нього не встигли відкрити.
Наш майор пішов у СЗЧ.
«Служив з 2015 року, пройшов Іловайськ, «рубався» в Соледарі, відвоював у Бахмуті. Його покарьожило, коли він віз БК хлопцям і підірвався на міні. Ноги ледь не відрізали, обгорів, але повернувся у стрій. Його забрали у штаб, хоча він не хотів, рвався воювать. Як знав, що його доведуть до СЗЧ там, а не в окопі», – каже «Тьотя», викурюючи чергову сигарету.
Чоловік у війську з лютого 2022 року, відколи пішов добровольцем у ТЦК. Звідти поїхав визволяти Київщину, брав участь у боях на Харківщині та Запоріжжі. Але в СЗЧ пішов з центру України, де був на відновленні. Причина – слова командира, що відпустки у 2025 році не дочекається.
«Якби нормальна служба була, то всі б ходили на бойові навіть на той ненормальний кілометраж. Купляли за свої гроші розхідники, хоча вони жеруть по 10-15 тисяч на місяць. Але про відпустку тільки мрію! Раніше мене дружина питала, коли я приїду латать хату. Я називав місяць і приблизний день, йшов до командира, він плюсував і відпускав. А зараз я у відпустці не був півтора року. Самовільне залишення не рахується, то допекли. Не видержував уже», – пояснює Михайло, струшуючи попіл з сигарети.
Одна з причин СЗЧ – здирництво
Його побратим Ігор на псевдо «Ювелір» навесні перевівся в цю бригаду. Раніше служив мінометником у 109 бригаді ТрО, хоча фактично був піхотинцем і копав «нори». Але у своїй колишній бригаді він щороку був у відпустці усі 30 днів. Щоправда, за це довелося платити: у 2023 році – по 500 гривень за день.
«Це неправильно, але що робить? Скрізь так само. Наші командири наверх «мазу» платили, усі про все знали», – каже «Ювелір».
Військовий у відпустці не був з січня 2025 року, але поки що для нього термін не критичний.
«Поки що терпимо. Хлопців немає, ніким замінять. Зараз випрошусь у відпустку, якщо відпустять – і буде дірка, її немає ким затулять. Хоча стільки лобів ходить по тилу! Через це теж не хочу проситься в командира. Боюсь, не стримаюсь і до ВСП дійде», – обурюється боєць.
У сусідній посадці платять більше
Тим часом військовослужбовці з Запорізького та Харківського напрямків кажуть, що їм часто не доплачують. Військові часто самі не знають, що могли б отримувати більше, а командування не ініціює підвищення виплат.
Питання не в напрямку, а в ставленні до бійців.
Анатолій Володченко – боєць, прикомандирований до бойової бригади на Чернігівському напрямку. Чоловік служив у бригаді ТрО, яка обороняла Харківщину та Запорізьку область у 2024 році. Звідти пішов у СЗЧ, бо дізнався, що суміжники за аналогічний термін на позиції отримують на 50 тисяч гривень більше. Коли сказав про це командиру взводу, той відмовився пояснювати. З’ясувалося, що фінчастина бригади «забувала» заповнити документи, бойові розпорядження губилися. Таким чином Анатолій на позиціях офіційно перебував лише 15 діб, хоч насправді був там 50 діб. Коли фінансисти відмовилися робити перерахунок чи ініціювати службове розслідування, він відмовився ходити на бойові, а згодом і самовільно залишив ППД.
«Запорізький напрямок, Херсонський, Чернігівський. Питання не в напрямку, а в ставленні до бійців. Можна побачити, на кого плюють, по тому, де і скільки СЗЧ. Я на війні з 2015 року й такого б***ства не пам’ятаю. Раніше командири знали, де ми, билися, щоб усе отримали. Були й відпустки, і дні відпочинку. А зараз зарплату вигризаєш, хоча сидимо у багні по кілька тижнів, інколи місяців», – пояснює проблему військовослужбовець.
СЗЧ й погроза перейти в іншу бригаду проблему не вирішили. У попередній частині (ТрО) йому заборгували понад 300 тисяч гривень за бойові виходи. Звернення до безкоштовних юристів не дали результату, оскільки документальних підтверджень не лишилося. Нині у новій бригаді йому вже винні понад 50 тисяч гривень, теж за бойові. Обіцяють, що виплати будуть, проте згодом. Але ситуація з недорахованими виплатами триває.
«Зараз на сусідніх позиціях хлопці з іншої бригади отримують по 150 тисяч гривень і більше. Просто тому, що то інша бригада, хоча теж ЗСУ. А мені востаннє прийшло 80 тисяч», – каже Анатолій Володченко.
Як армія знецінилася в очах суспільства
Четверо з 20 опитаних бійців ЗСУ називають причиною СЗЧ ставлення цивільних до війська. П’ятеро – що їм обридли випрошування відпустки та неадекватні рішення командирів. Троє – випадки, коли знайомими артилеристами та мінометниками «запихали діри» на фронті. Ще для вісьмох причиною піти зі служби було ставлення сім’ї.
Жінка кричала, що я не поруч три роки.
«Що приїжджав тільки двічі у відпустку, і то майже не був з нею. Пригрозила, що буде розводиться. Я посидів, подумав – і поїхав до неї. Зараз жінка щаслива», – описує свій шлях у СЗЧ Мирослав Карпенко.
Раніше чоловік думав про повернення у військо, оскільки останні два роки керував FPV-дронами. Нині ж, відколи повернення із СЗЧ можливе тільки в штурмові підрозділи, передумав.
«Нас знову прирівняли до м’яса. Я не за це воював тоді, і зараз не воюватиму за це. Якщо будуть нормальні терміни служби, і я б знав, що через рік буду вдома – повернувся би, мабуть», – пояснює Мирослав.
Грамоти й сувеніри більше не мотивують
Боєць 127-ї окремої бригади ТрО Леонід з позивним «Ведмедик» каже, що мотивація служити й повертатися у військо після СЗЧ нульова. Раніше підтримати моральний стан бійців можна було за допомогою грамот і нагрудних знаків від бригади. Зараз навіть гроші мало що вирішують. Тим паче, коли мова про піхотинців.
«За надважкі умови, в яких служить піхота, держава повинна щомісяця виплачувати додаткові гроші до кінця життя. Бійці на позиціях бувають по 60-90 днів, на Покровському напрямку – по пів року. Ці терміни не усвідомлює жоден «піджак», коли вигадує грамоти. Коротше, система заохочень у нас паскудна, жлобська та совєтська. Як в СРСР придумали холопам за відірвану руку бумажку дарувать, так і продовжуємо», – пояснює військовий.
Познайомився з бійцем, який був пів року на позиції в повному оточені.
Отримав важке поранення, яке в бліндажі й зажило. Виходив з позиції 21 день,
по дорозі було п’ять контактів із ворогом, його бомбили зі скидів.
Я думав, що його подали на Героя України, але хлопцю вручили медальку
«За поранення» від бригади,
Леонід каже, що морським піхотинцям армії США дають медалі та ордени за те, що вони були у списках на виконання операції. Якщо вижили – стають героями нації. В Україні ж часто максимальна подяка – від командира перед строєм.
«Батоги» діятимуть максимум до весни
Військовий психолог Андрій Козінчук пояснює, що наразі СЗЧ – єдиний спосіб піти від командира, з яким не склалися відносини, коли той не підписує рапорт на переведення.
Військовослужбовець став більш поневолений.
Армія не може бути демократичною, але настільки рабовласницькі
умови робити не можна.
«Зараз піхотинців у СЗЧ намагаються налякати тюрмою або штурмовими військами. Але боєць уже був «на нулі» невідомо скільки, а в тюрмі хоча б відомий термін відсидки», – каже Андрій Козінчук.
У грудні 2025 року Міністерство оборони ухвалило рішення, що бійці, які перебувають у СЗЧ, можуть повернутися у військо лише у ту бригаду, з якої втекли, або в штурмову. Психолог передбачає, що рішення негативно вплине на Сили оборони. Бійців, готових воювати, поменшає. З війська тікатимуть і далі. Але самовольці скоріше йтимуть у в’язницю, аніж стануть безправними штурмовиками. Натомість контракти, які з 2026 року пропонують підписувати військовим, теж не змотивують добровольців лишатися в армії.
«Для нас, добровольців з 2014 й 2022 року, буквально сказали наступне: «Ти доброволець, прийшов сам? То воюй мовчки без термінів або відслужи додатково рік, два чи п’ять», – каже військовий психолог.
Це підтверджує й Михайло з позивним «Тьотя», який служив в АТО із 2014 року. За його словами, найгірше, що могла зробити держава – знецінити добровольців.
«Ця держава сама себе погубить з таким ставленням. Знецінили нас настільки, що моральними авторитетами стають ті, кого засунули в бусик. А про тих, хто воює з 2014 року, не пам’ятають. Думають, що ми всі або інваліди, або списані, або закопані. А ми ще живі. Просто воювать з таким ставленням не будемо», – наголошує військовий.
До кінця 2025 року ситуація з самовільним залишенням частини стабільно погіршувалася. За даними Генпрокуратури, з січня 2022 року до жовтня 2025 року в Україні відкрили близько 255 тисяч справ за СЗЧ та 56,2 тисячі – за дезертирство. Скільки з цих бійців повернуться у військо на умовах Генштабу – невідомо.
Авторка: Аліна Євич
Читайте також — Невидима травма війни: як українські хірурги повертають слух пораненим військовим
