Там, де рятують: стабілізаційний пункт на Донеччині

Стабілізаційний пункт медиків 93-ї ОМБр «Холодний Яр»  розташований в одному з прифронтових міст. Сюди звозять поранених переважно з Костянтинівського напрямку. Атмосфера стабіка доволі типова: дитячі малюнки на стінах, запаси препаратів, батареї бинтів, шахова дошка з розставленими фігурами в кутку «приймальні». В команди медиків закінчується зміна, і от-от їх мають змінити колеги.

Загроза з неба і землі

Одного пораненого група військових тягне на термоковдрі. У нього травматична ампутація стопи. Він кричить і стогне. Інший поранений легкий, він іде сам. Самостійно сідає на лаву і роздягається. Його спина і ноги посічені дрібними уламками. Тяжкого наздогнала пастка на землі, легкого – атака з неба.

Обоє поранених – піхотинці батальйону «Алькатрас», сформованого із колишніх ув’язнених. 

Для тяжких пацієнтів – окремий кабінет. Пораненого підключають до кисню, роблять укол, зрізають закривавлений одяг. Особисті речі складають в окремий пакет, який потім йому передадуть. Серед речей – маленька іконка.

У пацієнта – обличчя воскового кольору. Його не могли евакуювати одразу ж після поранення. Лікарі знімають деякі з турнікетів, обробляють і перев’язують культю. Маніпуляцію з раною тривають близько години. Попри укол знеболювального, пацієнтові, схоже, не надто легшає, він кричить: 

«Та вирубіть мене нах*й! Господиии….» 

Йому обіцяють, що зараз перевезуть у лікарню, де знеболення буде більш потужним, і скоро йому стане легше. Треба ще трішки потерпіти. 

«Як тебе звати?» – запитує лікарка, аби відволікти увагу (особисті дані бійця, включно з обставинами і характером поранення, на той момент уже занесли в документ на планшеті).

«Па-ша…» – з зусиллям відповідає той.

У сусідньому кабінеті тим часом обробляють дрібні рани його побратима з позивним «Шах». Йому також дають чистий одяг, і він виходить із кабінету вже в цивільному. Він розповідає про обставини поранення. Паша, його побратим, наступив на міну, імовірно, «пелюстку», коли вони йшли забирати іншого пораненого:

«Реанімували хлопця, везли його на евакуацію. І він оступився трохи, наступив… там листя, і не було видно. І він отримав поранення. Я надав йому першу допомогу, замотав, і зробив йому милицю, і він продовжив іти», – згадує піхотинець.

Почалися прильоти, причому дуже різкі прильоти, вони ж беруться нізвідки,
ти його не почуєш заздалегідь, не проконтролюєш.

300-го, за яким ішли, «Шах» тягнув сам на ношах-волокушах. У певний момент їх помітили з неба, почалися атаки FPV і скиди.

«Звісно, нас помітили, нас троє людей іде в групі, один шкутильгає, а другий тягне іншого. І почалися прильоти, причому дуже різкі прильоти, вони ж беруться нізвідки, ти його не почуєш заздалегідь, не проконтролюєш. І після цього я спустив товариша вниз, котрий 300-ий, я надягнув на нього бронежилет, каску, накрив його ковдрою, щоб його не було видно FPV-шкам зверху, і скидам», – розповідає «Шах».

Іншого пораненого заштовхав у трубу, що проходила під асфальтом, і заховався туди сам. Отвори як міг, замурував землею. В трубі вони провели цілу ніч. На ранок він виліз, побачив, що евакуйований поранений скинув з себе ковдру і амуніцію, і відійшов від нош, на яких лежав: 

«Я оглянув ковдру, там не було слідів від прильоту. Я не знаю, я знайшов його мертвим зранку. Я перевірив пульс, він був мертвим, холодним», – говорить військовий.   

Вранці «Шах» пішов за підмогою, привів іще двох людей, які допомогли витягнути пораненого товариша.

На той момент, коли пацієнти уже готові до наступної ланки евакуації, приїжджає зміна. Тяжкого пораненого у лікарню супроводжує анестезіолог, аби контролювати його стан. У кабінеті миють підлогу, операційний стіл застеляють чистими одноразовими простирадлами. За кілька хвилин кабінет готовий до прийому наступних пацієнтів.

«Пацієнтів стає менше тому, що мало людей»

Хірург Андрій Мосенцев із позивним «Бєс» розповідає про поранення з погляду медика:

«Тяжкий стан через крововтрату і через те, що тривалий час евакуація відбувалась, не було можливості швидше. Я точно не знаю, але за словами його побратимів, накладенй турнікет був більше 12-ти годин тому назад, тобто майже доба пройшла. Турнікет на ньому лишився, тому що там перелом, там буде кровить. Просто перев’язалии, обробили, надали першу допомогу, знеболення» – говорить хірург.

Він пояснює: знеболення не подіяло повністю через те, що травма надто серйозна. Якщо не буде додаткових ускладнень, то відновлення триватиме близько двох місяців.

До служби у війську «Бєс» працював у 9-ій лікарні в Запоріжжі. Він підписав контракт за тиждень до повномасштабного вторгнення, бо розумів, що скоро почнеться «жопа». За час служби характер поранень, з якими доводиться мати справу, змінився:  

«Якщо в 2022 році це були більше контузії після обстрілів мінометних чи ракети, зараз це осколкові від FPV», – пояснює лікар.

До стабпункту привозять також суміжників із інших підрозділів, іноді сюди потрапляють цивільні. А якось медикам навіть доводилось надавати допомогу пораненому ворогу, якого взяли в полон. Кількість поранених, які проходять через руки медиків за день, залежить від багатьох факторів: кількості батальйонів, що працює на напрямку, інтенсивності бойових дій і інших факторів. За роки служби Андрієві траплялося приймати від нуля до 120-ти пацієнтів за день. Проте зараз спостерігається зменшення кількості поранених:

Менше людей у нас – менше кого можна уразити, менше 300-их.
Але це не через те, що стало краще, це через те, що менше людей,

Зміна «Бєса» і його колег добігла кінця. Обмін дотепами і обіймами з колегами, що приїхали їх змінити, і бригада вирушає на короткий відпочинок. У коридорах стабіку знову на деякий час панує тиша.

 

Текст: Олена Максименко
Фото: Маргарита Фаль

Читайте також — Якщо сильно хочеш жити, то виживеш – як воює «Коршун», 21-річний піхотинець