«Шаманська кава»: фронтовий рецепт, що зберігає пам’ять про побратимів
Кава, що народилася на фронті як спосіб повернути відчуття нормальності, сьогодні перетворилася на ветеранський бізнес і символ спільної пам’яті. Від добровольчого батальйону до «Азовсталі», від польових казанків до кав’ярні в Києві – «шаманська кава» зберігає історії війни та людей, які її пережили, розповідає репортерка Frontliner Олена Максименко.
Кава супроводжувала мене як доброволицю, супроводжує далі як воєнну репортерку. Вона була зі мною також у горах, зокрема в поході на Казбек із ветеранами з ампутаціями.
В 2015 році я приєдналася до добровольчого медичного батальйону «Госпітальєри». Любов до якісної натуральної кави та експериментів із рецептами і технологіями призвела до того, що я стала «батальйонним баристою». Свій спосіб приготування жартома називала «шаманською кавою». Він включав додавання різних спецій і прянощів та особливу методику варіння. Спершу дрібка цукру на дно – він мав карамелізуватися і надавати напою аромат; далі дрібка солі, аби увиразнити смак кави; спеції, прянощі і сама кава. Коли суміш трохи нагріється у казанку або джезві, залити водою і дати їй тричі піднятися.
Напій у моєму виконанні припав до душі навіть тим, хто раніше кави не вживав. Побратими і посестри занотовувати рецепт, інколи передзвонювали після ротацій і уточнювали деталі. Коли за кілька років я повернулася на базу рідного батальйону вже як репортерка, то побачила, що нові покоління добровольців експерементують із моїм рецептом, трансформуючи його і винаходячи свій власний спосіб приготування.
Острівець нормальності, що став брендом
Кава стала острівцем нормальності у ненормальних умовах. Так, до прикладу, коли по рації сказали про можливість застосування ворогом РСЗВ «Буратіно» по наших позиціях, завжди веселі і нестримні побратими дивно принишкли. Я була новачком на фронті і ще мало розумілася на загрозах, тож завжди придивлялася до їхньої реакції.
У цей момент не було звичного спалаху чорних жартиків, тільки гнітюча тиша.
«Хлопці, то що, я несу броніки?» – запитала я, адже таким був на той час алгоритм дій під час обстрілів. «Не треба, – почула у відповідь. – Якщо це справді «Буратіно», броніки не поможуть». «Що ж. Тоді я ставлю каву. Хто буде?» Зголосилися усі.
Прості дії виводять із заціпеніння. Я порахувала ложки, залила казанок водою, відрегулювала вогонь. Хтось тим часом приніс коробку з печивом, привезену волонтерами. Зрізали скотчі побачили, що на печивках накарбована назва – «Буратіно». «Що ж, будемо вважати, що прилетіло ваше «Буратіно», – сказал я, розливаючи каву. Напруга спала, почалися балачки та посипалися фронтові жарти. Загроза ворожого удару поки не стала дійсністю.
«Маркіз» – розвідник, із яким ми познайомились в селі Гнутове в 2015-му – також заходив до нас на каву. Ми своєю чергою виїздили екіпажем на підкріплення, коли група розвідників йшла у тил ворога, щоб у випадку поранень евакуація була максимально швидкою. З часом я повернулася до журналістики, а «Маркіз» і далі займався розвідкою. Пройшов «Азовсталь», полон, а після обміну – низку небезпечних операцій у тилу противника. Моя «шаманська кава» стала так само і його кавою. Після списання з війська «Маркіз» трансформував фронтовий рецепт заварювання у власну справу.
Фронтові історії до кави
«Шаманська кава» – ветеранський бізнес, маленька кав’ярня сімейного типу, загублена у спальних нетрях столиці. У кав’ярні не буває порожньо. Дивним чином гамір поєднується з атмосферою домашнього затишку. Лунають тривоги, на які ніхто не зважає. Приходять юні парочки і мами з дітьми. Сюди завжди зазирає хтось із побратимів – таких господар пригощає, і каву для них варить власноруч.
Для тих, хто не готовий до експериментів, тут є кавомашина із традиційним репертуаром «еспресо-американо-лате». Але фірмову, «шаманську каву» готують у джезві на пальнику. Є і геть новий формат кави – пакетики з готовою сумішшю кави і спецій, такий собі польовий варіант, коли немає часу, але є можливість добути окропу. Пакет має зіппер, куди заливається окріп, а також закупорений «носик». Коли напій настоїться, його можна перелити з у горня і насолоджуватися.
До кави додаються фронтові історії – за більш ніж 10 років війни їх назбиралося на цілий літопис. Згадуємо спільних друзів – живих, і тих, хто тримає небо.
Я дізнаюся про те, що бізнесом побратим займався і до війни – мав власне виробництво меблів із колом постійних клієнтів, а воювати приїхав з-за кордону. Дізнаюся і про те, що розвідка епохи до повномасштабного вторгнення видається майже приємною прогулянкою у порівнянні з умовами, в яких доводиться працювати тепер. Повномасштабне вторгнення «Маркіз» зустрів у рідному Тернополі, у повній готовності:
«В нас вже стара двіжуха, була готова, зібрана. За два тижні вся снаряга була зібрана. А зранку ми сіли в машини і приїхали в Київ», – згадує він.
Спершу бої на Київщині, а потім Маріуполь. Саме бої за це місто він вважає найяскравішими моментами життя.
Кава товчена гранатою на «Азовсталі»
«Маркіз» показує відео, як на «Азовсталі» знайшли упаковку кави в зернах. Зерна товкли гранатою Ф-1 у кришці від казанка. І варили «шаманську каву».
Зараз ці спогади сприймаються трохи як фантастика. 1000 українських захисників стримували навалу 25 000 ворогів, які могли би штурмувати будь-яке інше місто – Одесу, Запоріжжя, Дніпропетровщину, але пречепилися через надто впертих і міцних хлопців та дівчат, які не хотіли віддавати своє, навіть будучи в оточенні. Робили вилазки з «Азовсталі», давали прочухана і запивали війну кавою.
«Маркіз» згадує – шанси загинути виглядали тоді як 99,9%. Усвідомлення цього змушувало кожного робити вибір:
«Ти чітко розумієш, що шансів вижити практично нуль. Ти або ламаєшся, або починаєш жити повною свободою. От коли ти розумієш, що ти помреш, але не ламаєшся, а йдеш вперед, то в тебе пропадає страх. А якщо нема страху в людини… Банально, в нас 18 чоловік, ми квартал тримали, нас звідти не могли вибити. По сотні, по півтори сотні заходило підарасів з танками!» – говорить ветеран.
Потім були сім місяців полону, обмін, три місяці лікування та реабілітації. І повернення на фронт. Ані «Маркіз», ані інші його побратими не скористалися правом на списання з війська для тих, хто пройшов полон.
Що саме було складне – вибрати сорт кави і зерно, яке буде підходити для «шаманської кави».
Однак підірване здоров’я, не завжди адекватне ставлення командування та елементарне виснаження призвели до того, що зараз він таки списується з лав ЗСУ:
«В мене, грубо кажучи, 10 років викреслено з життя. Прийшов час звільнити місце молодому поколінню, яке у нас підростає зараз. Нехай вони далі покажуть, що вони можуть, як вони підготувалися за 10 років війни. І пожити трохи в своє задоволення», – говорить власник кав’ярні.
Вибір саме такого бізнесу він пояснює просто: «шаманська кава» супроводжує його понад 10 років, друзі спеціально приїжджають до нього саме почастуватися напоєм. Жити після звільнення зі служби за щось треба, а робити щось, що не приносить радості, немає сенсу:
«Має бути насичений класний смак кави, середня прожарка, ми зупинилися на «Колумбії». Класний моносорт українського обжарщика. Далі додаємо наші фірмові 15 спецій і прянощів. І вона вариться на відкритому вогні в турочці. У пакетах йде так само кава «Колумбія» зі спеціями. Тими самими, що в нас в кав’ярні» – пояснює господар.
За словами ветерана, він закладав три місяці роботи «в нуль», поки заклад і напій будуть розкручуватися. Але справи пішли краще, ніж очікували – з першого разу вдалося вгадати і з сортом кави, і з вибором десертів. Тож приріст клієнтів зараз дуже стрімкий, а «в нуль» вдалося вийти за один місяць.
«Шаманська кава» буде масштабуватися
Зараз у планах робити мережу із кількох кав’ярень у Києві, і можливо в подальшому запустити франшизу. «Маркіз» ділиться планами і принципами:
«В нас на даний момент вже зареєстрована торгова марка назви «Шаманська кава». Що кав’ярні, що самого напою. «Шаманська кава» себе позиціонує як ветеранський бізнес, і в першу чергу по працевлаштуванню ми робимо акцент на ветеранів, але оскільки не дуже багато ветеранів хочуть бути баристами, то в нас працюють дівчата, чоловіки, яких зараз воюють».
За розмовами випиваємо по кілька горнят міцного трунку. Жінки за сусіднім столиком несподівано пригощають нас соломкою, призначеною для їхньої малечі, що бавиться на сходах. І цей дружній жест тільки підсилює домашню атмосферу закладу.
«Шаманська кава» – це більше, ніж просто кава і просто ветеранський бізнес. Це низка історій, що тривають й досі. І можливо, рано чи пізно одним із кращих її етапів стане напій, зварений на багатті у горах вільного Криму.
Авторка: Олена Максименко
Читайте також — Гроші для ветерана на власну справу – що потрібно, крім бажання?
