Роботизована війна: як НРК забезпечують логістику на передовій

Увечері на подвір’я майстерні заїжджає військовий пікап. Механіки відчиняють ворота, опускають причіп і швидко завантажують на нього «Таргана». Потім накривають брезентом і фіксують скотчем. У такому вигляді робот нагадує скульптуру, яку намагаються вберегти від російських обстрілів.

Пікап виїжджає з майстерні. Після години в дорозі зупиняється. Тут його зустрічає міцний бородань – головний сержант однієї з батарей «Хартії» на позивний «Демон». Він відповідає за доставку їжі та боєкомплекту бійцям. До того, як наземні роботи стали звичним інструментом на війні, «Демон» сам возив вантажі на позиції. Чоловік згадує найнеочікуваніше замовлення від військових – суші.

Тепер роботу з постачання взяли на себе НРК. На важкодоступні ділянки вони доставляють не лише боєприпаси й провізію, а й посилки від рідних.

«А як же без посилок? У тилу пошта працює, а тут – своя, роботизована. У нас сучасна війна. Туди, куди не можна заїхати, їде «пасажирчик» і завозить», – пояснює «Демон».

Як відбувається місія НРК

Головний сержант дає команду навантажувати НРК. Військові складають на борт боєкомплект, паки з водою, енергетики, цигарки. Чоловіки надягають каски й бронежилети – попереду ще більш небезпечна ділянка.

На точці старту НРК вони зупиняються, знову знімають брезент і опускають причіп. Працюють швидко, бо в будь-який момент може вдарити російський дрон. «Демон» телефонує оператору:

«Бажаю здоров’я. Ми готові стартувати. Ти навіть мене можеш бачити», – каже він і махає перед камерою дрона, з якої спостерігає оператор.

Минає хвилина, дрон не рушає. Загоряється індикатор, але «Тарган» усе ще стоїть. «Демон» жартує:

«Ну що ти, квадробер, – жартома звертається він чи то до машини, чи то до оператора. – Може, тебе лагідно назвати, щоб поїхав?».

І раптом робот з’їжджає з причепа, ніби почув «Демона». Це здається дивом: поруч немає людини з пультом, а коробка на шасі рухається сама, ніби жива. Дрифтуючи в багнюці, вона зникає на вузькій ґрунтовій стежці.

«Місія виконана. Частково», – доповідає «Демон».

Роботи рятують життя військових

Це справді лише екватор місії. Далі оператор веде НРК до бойових позицій під прицілом ворожих дронів. Робот рухається повільно – близько восьми кілометрів на годину. За такої швидкості, темряви, а тепер ще й снігу та ожеледиці оператор пильно стежить за рухом, щоб не втратити машину.

Хоч оператор і перебуває на відносно безпечній відстані, кожна ніч – виснажлива та напружена. Та він тішиться щоразу, коли бачить через камеру військових, які забирають довгоочікуваний вантаж.

Місію з доставки успішно виконав оператор на псевдо «Хорнет». Він захоплюється своєю роботою, бо бачить в НРК шанс врятувати життя багатьох своїх побратимів і заощадити державі кошти. «Хорнет» вважає війну математикою, тож пояснює цінність наземних роботів на цифрах.

«Скільки коштує моє життя як військовослужбовця для держави? П’ятнадцять мільйонів», – каже військовий.

Він розраховує вартість втрати екіпажу військових і робота: якщо під час виходу втратять двох військових, броньовану машину, РЕБ й інші засоби, це коштуватиме державі близько п’ятдесяти мільйонів. Якщо наземно-роботизований комплекс – у середньому мільйон. 

Проте для всіх, хто причетний до роботи наземних дронів, питання не у фінансах. Головне, що під час перевезення вантажу не гинуть військові. За статистикою, найбільше бойових втрат відбувається саме в момент пересування. Кожен тиждень роботи зберігають життя близько тринадцяти бійців, бо виїжджають замість них, стверджує «Хорнет».

«Якщо в*бують дрон, ми його не шкодуємо. Це просто залізяка, яка нічого не вартує, порівняно з людським життям», – додає оператор НРК.

Як працює майстерня НРК

Зараз наземно-роботизовані комплекси переживають розквіт, як колись БПЛА. У війську створюють окремі підрозділи, що спеціалізуються суто на роботі НРК. 2-й корпус НГУ «Хартія» почав розвивати цей напрямок два роки тому. У його складі є рота НРК спеціального призначення батальйону безпілотних систем «Лава», яка забезпечує весь цикл роботизованої логістики. На плечах однієї команди і доведення роботів до бойової готовності, і планування місій, і їхнє виконання.

Військові роти НРК називають свою майстерню «СТО», бо мають схожий інструментарій і процеси. Але в очах цивільного усе виглядає більш захопливо. Майстерня нагадує локацію з майбутнього, яку змальовують у відеоіграх або фільмах у стилі кіберпанк. Бетонні стіни й підлога, на столах та ящиках з фанери розкидані інструменти, проводи, деталі, порядок розміщення яких відомий лише інженерам та механікам. Здалеку відчутно жар буржуйки.

У майстерні працює багато молоді, дехто з них ще не досягнув мобілізаційного віку. Командиру «Хеппі», наприклад, 23 роки. Одягнений у картату сорочку та кеди, він схилився над ноутбуком і планує наступну місію. Біля буржуйки руда дівчина на псевдо «Джесс», їй 21 рік, припаює ліхтар до наземного дрона. Є і старші механіки. Головний критерій відбору до взводу – не вік, а досвід у механіці або програмуванні.

Команда працює нонстопом без вихідних і відпусток, щоб закрити більшу частину доставок у «Хартії». До майстерні дрони прибувають не в бойовій готовності, тому їх тут модифікують і готують до завдання. Зокрема паяють додаткові арки для зв’язку, налаштовують зв’язок, програмують. Потім обкатують. Зрештою – дрон готовий до місії.

 

Текст: Діана Делюрман
Фото: Маргарита Фаль

Читайте також — Кур’єр на «нуль». Як працює повітряна служба доставки «королівської» бригади