Марафон крізь стіну: скільки можна пробігти на протезах

Сергій Телегера підтягуються на ліктях через кілька хвилин після того, як вилетів через лобове скло. Все навколо здається йому сірим, ніби він дивиться на світ крізь шар попелу, картинка перед очима згортається в спіралі, його нудить. Оговтавшись, він проповзає кілька метрів, відкриває дверцята автівки, дотягується до автомата Калашникова і відстрілює магазин в повітря, аби попередити ворога, що дасть відсіч. На щастя, побратими дістаються до нього швидше за російські дрони.

20 червня 2023 року Телегера міг би не втратити ніг. В той день на його місці був би напарник, якби той не попросив замінити на чергуванні і відвезти оператора дронів на позицію недалеко від Куп’янська. Ноги Сергія могли б вцілити, якби він сів за ліворульну автівку, а не праворульну «Мітсубісі Деліка». Або якби він повернув ліворуч, а не праворуч, коли перед автівкою почали лягати міни і одна з них все потрапила під колесо. 

Після евакуації до Куп’янська і ампутації обох ніг, протягом року ветеран переніс ще 17 операцій за рік. Лежачі в палаті лікарні в Винниках, Сергій зрозумів, що коли  не вигадає собі нових мети та сенсу життя, йому, як і багатьом ветеранам, загрожує ізоляція, закритість у собі і депресія. Метою стала підготовка до марафону.

З ресторану – в бліндаж

Сергію Телегері 29 років. Руда борода, зачіска на манер «Біттлз». Він справляє враження людини, від якої можна підживити акумулятор. Перше, на що звертаєш увагу – ця людина рухається так, ніби не усвідомлює, що в неї немає ніг. Він швидко та енергійно переставляє протези, хоча після нещодавніх операцій куксоприймачі тиснуть на кукси і спричиняють біль. Це не просто спроба тримати себе на людях, це принцип: рух – важливіший за біль. 

Телегера не вважає себе відмінником, скоріше він твердий, трошки бешкетливий середнячок, якому завжди все вдавалося. До повномасштабного вторгнення він працював в столичному ресторані Lucky, що називають одним з кращих в Києві. Професія Телегери – молодший сомельє – віддалено нагадувала армійське муштрування: чотири рази на місяць він здавав екзамен супервайзеру на знання вин, заучував правила обслуговування та брав роботу з собою додому, читаючі книги про преміальний алкоголь. 

Робота сомельє – одна з найскладніших в ресторанному бізнесі, особливо для тих, хто мітить в найкращі заклади світу. В космосі побувала більша кількість людей, ніж та, яку було нагороджено дипломом мастера-сомел’є (менше 300 людей). Станіслав Борисов, супервайзер Телегери, каже, що порог входу в професію дуже високий: робота не закінчується в ресторані, вона продовжується вдома за читанням профільної літератури, і якщо в тебе немає мотивації, довго ти не протримаєшся – як і на марафоні. 

Навесні 2022 року Телегера проміняв інтер’єр ресторану на бліндаж. Він швидко довів побратимам, що не пижон зі столиці з високооплачуваною роботою. Телегера охороняв тилові командні пункти в Миколаївській області, потім працював артилеристом під час Харківського контрнаступу. Перед травмуванням він пройшов співбесіду з Третьою штурмовою бригадою, і збирався йти в піхоту, бо відчував, що артилерійські дуелі дають йому все менше адреналіну. 

Телегера каже, що намагався пристосувати надбані в армії і в ресторані якості до тренувань: увагу до деталей, сконцентрованість, витривалість, допитливість. Він поставив дедлайн: рік на те, щоб оговтатися від операцій, знайти тренера, підготуватися і нарешті пробігти марафон – 42 кілометри пересіченою місцевістю. 

Крок в невідомість

Підготовка до марафону має мало спільного зі звичайними пробіжками. Бігун на довгі дистанції не завжди біжить по дорозі чи стадіону, він долає гірські кряжі, перебирається лісами, проходить вбрід річки глибиною до поясу, в нього може вдарити молнія, на нього може напасти ведмідь. Кожен марафонець – це бігун, не кожен бігун – марафонець.

Умови деяких перегонів межують з екстремальними: гору на одному участку Mount Marathon Race в Алясці прозвали «Творцем вдів» (Widowmaker) через велику кількість людей, які зісковзують з обриву. Довгі дистанції позначаються на праці мозку: марафонці розповідають, наприклад, як приймають світло ліхтариків інших бігунів за фари потяга, що стрімко летить назустріч.

В листопаді 2023 року, через п’ять місяців після ампутації, Телегера зробив перший крок для підготовки до марафону. Він сидить в кабінеті реабілітаційного кабінету Superhumans, його лікар Дмитро Конончук дістає з коробки щось, що віддалено нагадує піратський гак чи серп – С-подібні блейди, протези для бігу. Телегера – в протезах для ходьби, ходунки під пахвами – надягає нові блейди і починає бігти.

Superhumans щорічно відвідують 800 пацієнтів, суттєва частина з них опиняються в кабінеті Конончука. За його словами, жоден з пацієнтів не зміг пробігти на блейдах з першого разу хоча б кілька метрів. Це набагато важче ніж здається: уявіть, що ви маєте пробігти навшпиньках покладеним на воду надувним матрасом – це те, що відчуває людина з ампутацією, коли вперше стає на тонкі бігові протези.

В історії Телегери так і кортить роздивитися сюжет спортивної драми, в якій герой попри біль долає одну вершину за іншою. Здається, для цього є усі складові. Йому притаманна непосидючість і, як для людини без ніг, відмінне почуття балансу: 

«Коли пацієнт вперше стає на протези, він часто боїться зробити крок. Сергій не боявся», – згадує реабілітолог Конончук.

Де б Сергій не був, в яких умовах не знаходився б,
він завжди розростається,

Притаманна воля і любов до викликів: 

«Він сказав, щоб я його не зустрічала, він сам підніметься до мене на 11 поверх, якщо відключать світло і не працюватимуть ліфти», – каже тренерка Наталя Шевченко. 

Притаманна також здібність швидко адаптуватися до навколишніх обставин: 

«Я б порівняв його з плющем: де б Сергій не був, в яких умовах не знаходився б, він завжди розростається», – говорить його колишній ментор Станіслав Борисов.

Часто історії про спортсменів з ампутаціями –  це історії не тільки про подолання себе і своєї травми, а й історії рекордів. Телегера втратив 16% свого тіла, але не дивлячись на це має перевагу. Через відсутність ніг, пружність протезів, завдяки якій бігуна буквально виштовхує вперед, спортсмени з ампутацією випереджають повністю здорових атлетів. В Телегери є шанси не тільки пробігти марафон, а прийти до фінішу якщо не першим, то випередити чимало суперників. 

Пробити стіну

Все не так просто. Після реабілітації Телегера дійсно підкорив вершину гори, хоча вона є горою тільки номінально. Через півроку після ампутації він піднявся на львівську гору Лева, позаду нього усього 389 метрів, але на те, щоб дістатися верху, він витратив годину. Це його маленький успіх, до якого йшов місяцями. Телегера зізнається: йому здавалося, що реабілітація проходитиме швидше, а успіху зростатимуть в геометричній прогресії, кожен місяць він пробігатиме набагато більшу відстань. 

Три рази на тиждень Телегера займається з тренером. В уяві малюється максимально наближене до умов марафону тренування: кілометри лісами, трасами, підйом на круту висоту і долання річок. Реальність інкаша. Він розігрівається на біговому тренажері близько 10 хвилин, потім присідає не більше 15 разів, тримаючись каната, береться за підвісні петлі і піднімає коліна до тіла. Тренування завершене, воно тривало годину, на обличчі Телегери виступають великі бісеринки поту, ніби він справді пробіг марафон.  

«Це не завжди про успіх, – каже Телегера. – Часто це про падіння і регрес». 

Дедлайн Телегери минув: за рік він не тільки не пробіг марафон, а не зміг подолати одну восьму частину дистанції. Підготовка до бігу на довгу дистанцію стала, можливо, першою справою в його житті, яка дається вкрай складно.

Бувають місяці після операцій, коли я не можу тренуватися, вони ж найбільше впливають на мотивацію. Не опустити руки важко, особливо, коли на рік ти 18 разів лягаєш на операційний стіл,

Нині рекорд Телегери становить п’ять кілометрів. Сергій не може з упевненістю сказати, що ще через тиждень буде шість, а потім сім. Як і не може прогнозувати, коли саме одягне кросівки і під постріл пістолета розпочне свій перший марафон. Він планував пробігти його в 2024 році, але відчуває, що відновився лише на 30%.

«В нього велика воля, – каже тренерка Наталя Шевченко. – Але його тіло не встигає за нею».

Телегері здавалося, що кожного тренування він буде додавати до особистого рекорду ще 300-500 метрів. Потім ще. Але принаймні зараз його тіло на це неспроможне. Вихід в тому, каже він, щоб думати про це інакше: неважливо, чи пробіг він на кількасот метрів більше, важливо те, що він просто побіг.

Телегера каже, що хоче стати бігуном на довгі дистанції просто тому що любить рухатися – до 2022 року сумарно він проходив та пробігав приблизно 20-25 кілометрів на день. Але, здається, його задум глибший. Пробігти марафон в 42 кілометри неможливо, якщо не поставити собі цілі менше: подолати 5 кілометрів, подолати 5 кілометрів, збираючись вгору, пробігти 40 кілометрів по місту, пробігти 40 кілометрів по пересіченій місцевості. Телегера зрозумів: щоб не пускати в своє життя біду, треба зайняти себе настільки, щоб не вистачало часу на роздуми.

В залах слави спорту завжди вітали рекордсменів – атлетів, які швидше за всіх пробігали стометровку чи довгоденні забіги на сотні миль. Утім, численні спроби добитися чогось і попри невдачу пробувати ще раз і ще – теж рекорд. Англійський плавець Джабізе Вольфе 22 рази намагався переплисти Ла-Манш і одного разу зупинився усього в 400 метрах. Австралієць Джон Ленді шість разів намагався побити рекорд і пробігти милю швидше за 04:02.

Здається, що дві секунди це зовсім небагато, але для мене це все одно,
що намагатися пробити цегляну стіну,

Пробивання цегляної стіни – те, що кожного дня робить Сергій Телегера. Він може ніколи її не пробити. В якийсь день він може розвернутися і піти від неї подалі. Ніхто не знає, чи Телегера колись пробіжить марафон. Але він намагається. Це рятує йому життя.

 

Текст: Данил Леховіцер
Фото: Анна Зубенко

Читайте також — Статус УБД в Україні: кому дають, що обіцяють і що є насправді