«Потяг кохання» більше не вирушає на Донеччину
Потяги Укрзалізниці перестали доїжджати до станцій Слов’янськ та Краматорськ. Чи відновиться сполучення згодом – невідомо, хоча зараз мало підстав сподіватися на краще. Рейси до Краматорська, кінцевої станції на сході України, були просякнуті символізмом та любов’ю. Frontliner нагадує історію краматорського вокзалу в роки великої війни.
Потяги на схід ходили з різних куточків України: Івано-Франківська, Львова та Херсона. Одним із найбільш заповнених у будь-яку пору року був швидкісний «Інтерсіті+» Київ–Краматорськ. Потяг, який часто називали «Київ–Війна», віз військових із великими баулами, їхніх коханих, місцевих жителів. Менше ніж сім годин у дорозі – і пасажири бачили за вікном перші терикони.
Перед Краматорськом потяг робив коротку зупинку у Слов’янську. Лише кілька пасажирів виходили на порожній станції. Ця тиша лякала тих, хто їхав на схід уперше. Якщо вже тут усе так завмерло, то що чекає на наступній станції?
«Потяг кохання»
Та в Краматорську все було інакше. Перон нагадував оранжерею: десятки чоловіків з букетами квітів зустрічали коханих. Мабуть, у мить зустрічі світ для закоханих справді зупинявся, хоча довкола була метушня та галас. На краматорському вокзалі цілувались, обнімались і навіть робили пропозиції. Ніби намагались за цей момент заповнити всю порожнечу, яку залишала відстань і безперервний стрес.
Зустрічам на вокзалі передували дні підготовки. У Краматорську чи десь ближче до тилу чоловіки шукали найкращі квіти й обручки. Їхні кохані пакували кілограми смаколиків. Рахували дні, а потім – години до прибуття. Тому станція зустрічала не лише рейс на війну, але й «потяги кохання».
Військові проводжають рідних додому
Прибулі протискалися через натовп на площу перед вокзалом. Викликали єдине таксі, що ще працювало в місті. Далі – у кожного свій план: побачення на Донбасі, повернення на позиції, коротке відрядження. Це інше, насичене життя триватиме доти, доки вони не повернуться на цей же вокзал.
Потяг чекав сорок п’ять хвилин. Закохані відтягували мить прощання, але зрештою доводилося йти – на місце тих, для кого ця подорож тільки починалася. У потязі, який щодня їхав на фронт, можна було поїсти, що душа забажає. Працював швидкісний Wi-Fi. Провідники, охайні й уважні, усміхалися пасажирам. У вагонах була атмосфера суму через розлуку та радісного передчуття відпочинку.
Попри бойові дії, потяги продовжували прибувати на Донеччину
Раніше Укрзалізниця вже припиняла сполучення до Краматорська. Вперше – у 2014 році. На початку повномасштабної війни росіяни атакували вокзал касетними боєприпасами. Вони вбили 61 людину та поранили більше 120 тих, хто намагався евакуюватись далі від бойових дій. Після атаки станцію Краматорськ закрили на пів року.
Символічно, у День захисників 2022 року до Краматорська прибув перший потяг із Києва – той самий «Інтерсіті+». За два роки швидкісний потяг перевіз майже мільйон пасажирів і став одним із найпопулярніших рейсів країни.
Квитки розкуповували ще задовго до відправлення – аж до того моменту, коли сполучення знову скасували. Останніми місяцями росіяни почали активно атакувати залізничну інфраструктуру як у прифронтових регіонах, так і в глибокому тилу. Потяги затримувались. Залізничники робили що могли, а пасажири не нарікали за скасовані плани.
З табло вокзалів зникли Краматорськ і Слов’янськ. Тепер кінцева станція цього напрямку – село Гусарівка на Харківщині. Далі – пересадка на автобус. Дістатися Донеччини все ще можливо, але ці шляхи дедалі небезпечніші.
Для людей у прифронтових містах працюючий вокзал, відкрита кав’ярня чи відділення пошти – це опора. Скасування рейсів до Костянтинівки та Дружківки були передвісниками загострення ситуації. Так Росія намагається забрати наші опори – але силами українців, це справді може бути тимчасовим.
Текст: Діана Делюрман
Фото: Андрій Дубчак
Читайте також — Добропілля майже спорожніло після повідомлень прориву фронту росіянами
