Полонені бойовики угруповань «ДНР» та «ЛНР» виявились не потрібними Росії
Серед військовополонених бойовики угруповань «ДНР» та «ЛНР» – найбільш агресивні у відстоюванні ідеології «русского мира». Але найвідданіші поплічники Росії виявились їй не потрібні. Бойовики бідкаються: росіяни майже ніколи їх не повертають до себе під час обмінів. На що вони сподіваються – запитали репортери Frontliner.
Усі одинадцять років війни росіяни роздмухували сепаратистські настрої серед частини населення Донецької та Луганської областей. Роздавали їм російські паспорти, у вересні 2022 року визнали так звані «ЛНР» та «ДНР» частиною Росії. Але справжнє ставлення росіян до зрадників України розкрилося у «м’ясних штурмах», на які бойовиків кидали найпершими. Ті, хто вижили і потрапили в український полон, і зовсім перестали бути цікаві Росії.
Табір для військовополонених на заході України вчергове навідує група журналістів. Перших «донецьких» вони зустрічають на спортивному майданчику. Високі, міцні чоловіки піднімають залізні штанги і гантелі. Виглядають досить свіжо, хоча й кажуть, що реабілітуються після поранення. Спочатку скоса дивляться на журналістів. Але незабаром починають декламувати доктрину.
«Я пішов захищати свою сім’ю. Військовий військового не засудить», – каже поголений чоловік з гострими бровами і абстрактними татуюваннями на руках.
-
Військовополонені з так званої "ДНР" на спортивному майданчику в таборі, Львівська область, Україна, 28 серпня 2025 року. Діана Делюрман / Frontliner
-
Решта «донецьких» стоять поруч ніби охоронці, склавши руки за спиною. Іноземна журналістка спішно просить про інтерв’ю: ім’я, прізвище, скільки років? Чоловік з татуюваннями зі скепсисом дивиться на неї декілька секунд і запитує:
«Скажіть, а який в цьому сенс? Це у мене є запитання: коли нас почнуть обмінювати?».
Схоже, байдужість Росії країть бойовикам душу. Але поки що вони продовжують вірити в державу-агресорку. Навесні 2025 року записали відеозвернення до російського уряду із закликом про обмін.
«Ми воювали пліч-о-пліч, а коли дійшло до обміну, про нас забули. «Русские своих не бросают» – чи стосується ця фраза захисників Донецька і Луганська?», – запитує у відео полонений Микола Дужко омбудсменку з прав людини Росії Тетяну Москалькову.
У російському уряді це звернення не коментували, на відміну від пересічних громадян Росії. Вони висловили обурення: «Це ж наші хлопці!». Щоправда, лише в коментарях у соцмережах.
Про обмін просив зокрема й бойовик з Луганська Олександр Трухим, який, за його словами, воювати пішов ще у 2015 році. Після війни почало підводити здоров’я. Десять років потому він лежить у лазареті табору паралізований.
«У мене справи краще за усіх. Бо ніхто не позаздрить», – іронізує бойовик з так званого ополчення «ЛНР».
Вдома чекають мати, вітчим та донька, каже Трухим. Але поки що не обмінюють. Його тіло підкоряється єдиному імпульсу: підняти руку і закрити лице. Він починає плакати.
Статус бойовиків: чи законно їх обмінювати?
Вже відбулося майже сімдесят обмінів: на противагу тисячам звільнених росіян лише десятки бойовиків. Україна готова обмінювати своїх зрадників заради повернення з полону українських військових. Водночас засуджує бойовиків за державну зраду або колабораціонізм, хоча на обмін вони мають шанс і після вироку. Вибір стоїть лише за державою-агресоркою.
Така політика України є контраверсійною, адже держава ніби не вважає власних громадян своїми. І хоча вони здобули російські паспорти, це не робить їх росіянами. Україна не визнає зміну громадянства під час збройного конфлікту, пояснює юрист Андрій Яковлєв. При цьому бойовики є військовополоненими.
«Фактично вони діють як російські військові або пов’язані з силами РФ, але це визначається за фактом, а не за наявністю російського паспорта. На мій погляд, людина, яка має контракт і регулярно отримує кошти від Мінвійни РФ, навряд чи може вважатися примусово мобілізованою. Чим більше вона інтегрована до складу військових формувань, тим менше сумнівів у її статусі», – додає Яковлєв.
Бойовиків активніше обмінювали на початку повномасштабної війни, згідно з інформацією державного проєкту «Хочу жить». Але згодом запитів на обмін від Міноборони Росії поменшало. Можливо, ще за рік полону бойовикам доведеться переосмислити своє враження про росіян та «русский мир».
