Однією ногою на пенсії. Як служать воїни, старші за 50 років
Збройні сили України швидко старіють. «Діди» жартують, що міцніше ніж молодь триматимуться за кожну посадку. Бо якщо до неї ще змогли добігти, то сил на дорогу назад не нашкребуть. За жартом криються проблеми тих, хто прожив пів століття і зараз воює: втекти від дронів стає все важче, сил у старших воїнів все менше. Доводиться попри біль і втому робити те, що в юності не вдавалося. Тож як «витягують» службу 50-річні бійці 152-ї ОЄБр, і чи готова армія до солдатів, яким скоро на пенсію – військові розповіли Frontliner.
Станом на початок 2025 року середній рік українського війська коливався від 43 до 45 років. Хоча ще три роки тому, упродовж 2022-го, цифра не перевищувала 35 років. Збройні сили України швидко старіють – левову частину Сил оборони формують старші чоловіки. Наприклад, у 152-й бригаді понад 57% військовослужбовців – бійці, старші за 45 років. Бригада вже кілька років тримає оборону Покровського напрямку, але майже не отримує поповнення молодими новобранцями. Тож майже всі військовослужбовці були піхотинцями – навіть ті, хто мобілізувався у 50 років. Багато хто з них лише нещодавно став водієм, артилеристом чи механіком. Однак рівень виснаження та проблеми зі здоров’ям лишилися такими ж.
Мотивація 55-річного воїна – довести, що він може бути потрібним
Для 55-річного Олександра “Македон” служба під час повномасштабного вторгнення – перший військовий досвід за все його життя. У молодості він мріяв про армію – у ті часи служба була почесною, але його не взяли за станом здоров’я. Це для чоловіка стало клеймом і довгий час у радянські роки він цього соромився. Але згодом знайшов своє покликання і став сантехніком, часто лагодив водопровід у Михайлівському соборі. Тому в часи АТО думок про службу не було, вистачало питань з побутом і роботою. Але коли почалося повномасштабне вторгнення, вирішив захищати від російської армії Україну. Хоча і тоді потрапив у військо не з першого разу.
«Коли почалося вторгнення, я одразу рвався сюди. Сам прийшов до ТЦК. Вони сказали, що я їм не підходжу – мало того, що проблеми зі здоров’ям, так ще й не служив раніше. А через якийсь час передзвонили. Я пройшов медкомісію – знову визнали непридатним через стан здоров’я, відправили додому. Я злився. Було образливо, що я якась третьосортна людина. Тому дуже хотів довести, що потрібний.»
А коли у 2024 році вийшов закон, що «обмеженим» повторно
треба пройти ВЛК – там побачили, що я вже став придатний,
Проходити базову військову підготовку було важкувато – заважала надмірна вага й ускладнене дихання. Рідні навіть шукали варіанти, як «витягнути» його з війська, поки він не потрапив у бригаду. Зверталися навіть до монахів Михайлівського собору, які нібито «мали зв’язки зверху». Але Олександр був категорично проти цього. Тож хоч було важко, але смугу перешкод і вишкіл проходив на рівні з побратимами. Тим паче коли познайомився з усіма й зрозумів, що навіть старші за нього витримують завдання й темп інструкторів.
Бережливого ставлення до мене немає.
Я такий самий, як інші,
Коли Олександр Македон потрапив у 15-гу бригаду, у своєму взводі був найстаршим. Умови служби для всіх були однакові: є наказ – його потрібно виконати попри вік, проблеми зі здоров’ям, задишку чи брак сну останні кілька діб. Тому на питанні про бережливе ставлення криво посміхається: такого не помічав.
«Більш бережливого ставлення до мене немає. Я такий самий, як інші, намагаюсь бути на рівні з усіма. Не люблю на спинах їздити», – каже Олександр Македон.
Я не пробіжу 50 метрів, а якщо спробую,
задихатися почну ще на перших кроках.
Спілкуючись із журналістами, військовий кашляє, після нетривалої прогулянки важко дихає й зупиняється, щоб перевести дух. Проблеми зі здоров’ям не нові, просто під час служби загострилися симптоми хронічної хвороби. Але військовий переконує: особливого ставлення йому не треба. Хіба що машина, щоб зберегти легені «на місці».
«Нічого смертельного немає, не скаржуся. Просто я не пробіжу 50 метрів, а якщо спробую – задихатися почну ще на перших кроках. Зате на машині прилечу куди скажете. Мене Бог майже помилував від нових болячок в армії», – посміхається військовий.
Зараз йому 55 років. Навіть якщо з’явиться можливість списатися з війська, боєць 152 ОЄБр хоче лишитися на службі. Каже, що працювати водієм у своїй бригаді подобається. За його відчуттями, він ще ніколи не був таким корисним, як зараз.
Я вже довів, що можу виконувати бойові завдання на рівні з усіма,
що б не було написано в моїй медичній картці, так що шляху назад немає.
Тим паче мені в армії подобається,
Для військового служба у такому віці стала викликом перед самим собою, який він зрештою прийняв. Однак для його побратимів армія – це роки болю, який можуть заглушити лише ліки.
Військові за 50 – це частіше тягар, аніж підкріплення
58-річний Олег Наумов потрапив у 152-гу окрему єгерську з досвідом служби у радянській армії – був солдатом у Німеччині. Спершу був у зенітно-ракетній дивізії, але через рік змінив військовий фах на кодувальника. Пригадує, що в ті часи така спеціалізація була приводом пишатися, але нікому про це не розповідати. Він із побратимами по підрозділу підписували документи про нерозголошення інформації, оскільки працювали в особливому відділі КДБ СРСР.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, він призвався 25 лютого 2022 року. Спершу був у Чернігівському ТрО: будували блокпости, патрулювали на них, перевіряли документи. У перші кілька тижнів на п’ятьох військових була лише одна гвинтівка. Тодішня служба перервалася через травму – у 2023 році чоловік зламав ключицю. Довелося робити операції й вставляти пластини. Після тривалого періоду відновлення він пройшов ВЛК, яка визнала його обмежено придатним. Щоправда, вже наступного року комісія визнала його повністю придатним, чоловіка мобілізували. Так він потрапив на Сумщину, а згодом – на Покровський напрямок.
Зовсім погано було у плечі пекло настільки,
що боявся ворухнутися,
«У нас постійно були навчання на полігоні. Ми відтискалися, присідали, вчилися стріляти по рухомих і нерухомих цілях, проходили по 10 кілометрів у повному екіпіруванні. Але мені через пластини зовсім погано було – у плечі пекло настільки, що боявся ворухнутися. Один з командирів не витримав, послав мене до медика. А той сказав вийняти з бронежилета бронепластини й ходити без них. Так і служу досі», – розповідає 58-річний військовослужбовець.
Я не можу носити «броню», інший не може розігнутися,
бо спина болить,
Коли вишкіл закінчився й Олег Наумов потрапив у бригаду, його та інших новобранців за 50 років зробили штурмовиками. Людей критично бракувало, тому потенціал бачили навіть в чоловіках із грижами в спині та тиском під 220. Проте обирати було майже ні з кого, оскільки більшість чоловіків на БЗВП були старшими за 55 років. Тридцятирічних, були одиниці. Поміж собою новобранці жартували, що вони надійніші й мають багато досвіду, щоб воювати. Але коли у перші дні чоловіки почали «сипатися» через хвороби й постійні фізичні навантаження, для їх побратимів це стало серйозною проблемою.
«Коли я був у бригаді, ми поїхали на полігон на стрільби. Там до мене підійшов хлопець, який бачив, як ми тренуємося: я не можу носити «броню», інший не може розігнутися, бо спина болить. І цей хлопець каже: «Не ображайтеся, але я з вами не піду на завдання в «двійці». Я з таким, як ви, вже виходив – той впав на ліжко й із бойової одиниці перетворився на проблему», – пригадує Олег Наумов.
Проблема зовсім не в ТЦК, які забирають чоловіків,
а у ВЛК, яка всіх визнає придатними,
На думку військового, мобілізовувати можна чоловіків до 55 років. Забирати на службу старших – ніби стріляти собі в ногу: для армії це буде тягар, марно витрачені гроші й медикаменти на постійне лікування бійця. До того ж навряд той зможе виконувати завдання, поставлені командиром, навіть якщо вони будуть на другій чи третій лінії оборони.
«Для мене служба після 2024 – це біль. І проблема зовсім не в ТЦК, які забирають чоловіків, а у ВЛК, яка всіх визнає придатними й не думає, що з солдатами буде через тиждень чи місяць. Наприклад, у мене спина болить. через ключицю я не можу ні піднімати щось, ні носити «броню». Звісно, командири знають. як мене застосувати, але поміж службою я регулярно йду капатись. Без цього я й лежати нормально не можу», – каже Олег Наумов.
Військовий каже, що зараз його мотивація – дожити або до 60 років, або до першої ж можливості списатися з армії й повернутися до цивільного життя. І в нього, й в багатьох побратимів служба у 152-й бригаді пролягає через госпітальне ліжко.
Бійці за 50 років – із грижами та передінфарктним станом
55-річний військовий на псевдо «Ямал» за радянських часів був механіком радіолокаційного обладнання. У 152-гу ОЄБр, куди він потрапив на службу у 2024 році, служить автомеханіком. Різниця між службою тоді та зараз разюча, каже військовий. Раніше багато чого залежало від нього та його витривалості. Зараз же фізично служити важче, хоча радує відсутність суворого розпорядку дня та можливість несення служби не в бойовій амуніції. Інакше б спина навряд витримала таке навантаження, каже чоловік.
Я раніше був обмежено придатний, але у 2024 році.
Ці медики сказали, що ніяких обмежень у мене більше немає,
«Я раніше був обмежено придатний, але у 2024 році довелося повторно пройти ВЛК. Ці медики сказали, що ніяких обмежень у мене більше немає, я придатний. Так потрапив на БЗВП. Тих, кому було за 45 років, була більшість. Тому «старичків», відмежували від молоді. Нас інструктори трохи берегли, бо розуміли: багато хто на полігоні не підніметься, якщо поприсідає», – з посмішкою каже «Ямал».
Уже під час служби «Ямал» отримав поранення, після якого комісія визнала його придатним до служби у частинах забезпечення. Коли військовий був на позиції, ворожий дрон скинув на нього боєприпас. Уламки посікли ноги, вибух добив і без того перевантажений організм. «Вилізла» ішемічна хвороба серця, тому нерідко в чоловіка болить у грудях, задишка при найменшому навантаженні не дає дихати, а передінфарктний стан лякає як його, так і побратимів. Попри це чоловік продовжує служити, хоч більше не виїжджає на передній край копати спостережні пункти чи облаштовувати позиції. Після поранення бракує сил навіть на ремонт автомобілів.
Військовий каже, що стан здоров’я не дозволяє щось планувати, перспектив списатися з армії до закінчення війни також немає. Тому єдине, що хотів би змінити – аби з’явилася підміна йому та його побратимам. Тим паче по соцмережах вони помічають, що мобілізаційного ресурсу в Україні вистачає. Тож чому особовий склад бригади практично не поповнюється молодими чоловіками – не розуміють.
