Мости розуміння: як цивільним почути ветеранів

Серед головних причин виникнення бар’єру в спілкуванні цивільного населення з військовими є різниця в пережитому досвіді. Цивільні сприймають війну з розповідей друзів чи новин, тоді як військові бачили всі жахіття фронту. 

Менеджерка центру життєстійкості в Чернівецькій громаді, яка працює з ветеранами, Вікторія Іваніцька пояснює, що для цивільних війна – це інший вимір реальності, де вони мають внутрішні страхи невідомості. Люди не знають, як звернутися, як шукати спільну мову, і часто бояться зробити щось не так.

Військовий та викладач з історії – Ігор Палійчук, який нещодавно повернувся з фронту підтверджує, що у тилу люди не розуміють досвіду учасників бойових дій. Він наводить приклад, коли в розмовах про брак людей на війні цивільні погоджуються, що проблему треба вирішувати, але «за рахунок інших», навіть не бажаючи бути дотичними до цього особисто.

Міфи й стереотипи про ветеранів

Породжує непорозуміння також існування міфів та стереотипів про ветеранів. Найпоширеніший серед них, за словами Вікторії, полягає в тому, що військовий – це «якась агресія», і нібито спілкування з ними може викликати спротив або претензії на кшталт «чому ви не там, а ми були там». Насправді військовий, як і цивільний, насамперед є людиною, тож, якщо до нього звертатися як до рівного, проблем із комунікацією може не виникнути. Цивільні, як каже фахівчиня, часто будують «власні повітряні замки» й бояться не зрушити їх, уявляючи агресивну реакцію військового на незручне питання.

Військовий Ігор Палійчук додає, що його здивувало мирне життя Чернівців і інших міст в Україні, де є багато речей «які не робляться в мирний час» – ремонти, новобудови чи святкові заходи. Зокрема він підкреслює: 

«Людина – це взагалі така істота, коли вона через себе не пропустить проблеми, жахіття і так далі. Їй важко зрозуміти, наприклад, ту людину, яка проживає в зоні бойових дій, яка втрачає, наприклад, своє майно, яка втрачає здоров’я, а, максимум, – це своє життя».

Тож українцям варто зрозуміти, що не військові повинні адаптуватися до цивільного життя, а суспільство має під них адаптуватися.

Правила спілкування – поради від психолога

Вікторія Іваніцька, яка має досвід роботи з ветеранами, виокремила перелік порад, що допоможуть уникнути дискомфорту й досягти взаєморозуміння в спілкуванні з військовими:

• Уникати запитань про бойовий досвід. Не варто розпитувати у військового, що відбувалось із ним, на яких позиціях вони були, чи не найбільш поширеніша помилка – питати скількох вбивали людей і як це було.
• Спробувати відчувати емоції співрозмовника та ставити йому звичайні побутові запитання, наприклад, про плани на вихідні, поточні справи чи самопочуття. 
• Варто тримати комфортну для військового дистанцію. Йдеться про те, щоб не порушувати особистий не варто бути занадто наполегливими у своїх намірах.
• Поважайте вибір місця в приміщенні, адже військові, особливо в закритих просторах, можуть через професійну деформацію намагатися контролювати входи та виходи. Дозвольте їм це й не змушуйте змінювати місце. 
• Пропонуйте свою допомогу, тільки спитавши, не нав’язуючись.

Що справді важливо – голос ветерана

Ігор Палійчук підтверджує, що цивільним варто уникати теми війни, якщо тільки сам військовий не виявить бажання про це розповідати. Час від часу ветерани обирають спілкування на «нейтральні життєві теми» – побутові питання, відпочинок, ремонт квартири тощо. Ігор наголошує на важливості вміння вислуховувати й із розумінням ставитися до військових. Щодо найбільш недоречних фраз він виокремлює «ми вас туди не посилали». Якщо ви розумієте, що сказали щось зайве, зробіть крок назад, визнайте, що не мали такого досвіду спілкування, найкраще буде просто попросити вибачення, радить ветеран.

Відчуття прийняття та розуміння для військового проявляється в простих словах «дякую, що ви там були, дякую, що ви там нас захищали», зауважує Ігор Палійчук.  Важливо також не забувати про загиблих та піклуватися про їхні сім’ї – це частина подяки й вшанування пам’яті, тих хто віддав життя за мирне небо в Україні. 

Ветеран наголошує, що люди повинні усвідомити важливість підтримки українських військових, щоб ті, хто повернувся з фронту, відчули, що їхню жертву цінять. Це може стати основою для розбудови мостів розуміння, а відтак і стійкості України під час війни та після неї.

 

Текст: Олександр Прокопів
Фото: Микола Гнідко

Читайте також — Між болем і мовчанням: як не зламати людину словом