«Шахеди» та радіація – бойове чергування мобільної вогневої групи в Чорнобильській зоні
Радіація, дикі звірі й «Шахеди». Уночі неподалік міста-примари Прип’ять бійці мобільної вогневої групи 25-ї бригади імені князя Аскольда стоять на посту, стежачи за небом, де будь-якої миті може з’явитися загроза. Frontliner провів із бійцями добу на бойовому чергуванні, коли Росія здійснила одну з наймасованіших атак по Києву та області.
«Тут будь уважніше, пригальмуй», – застерігає головний сержант батареї зенітних безпілотних авіаційних комплексів Богдан на позивний «PITBULL» , дорогою, що веде до позиції неподалік міста примари Прип’ять. Адже у зоні відчуження панує природа й ніколи не знаєш, коли дикий звір може перебігати дорогу.
Довкола занедбані села, а в деяких місцях фіксується підвищений радіаційний фон. Саме тут на бойовому чергуванні стоїть мобільна вогнева група 25 бригади охорони громадського порядку імені князя Аскольда. Із настанням темряви, як зазвичай, починає лунати повітряна тривога, а через кілька хвилин віддалено чутно звук російського ударного безпілотника «Шахед».
Кулемет проти «Шахеда»
«Шукаємо, він поруч!», – вигукує кулеметник мобільно-вогневої групи Даніїл «Набат», і майже одразу у небі з’являються трасери від роботи суміжних вогневих груп.
«Над тобою! Азимут 80-90, висота один кілометр!», – додає головний сержант Богдан «PITBULL».
Кулеметник здійснює кілька пострілів, але російський дрон неушкодженим вилітає із зони відповідальності мобільно-вогневої групи. Проте бійцям ПЗРК, що стоять неподалік вдається знищити ціль, хлопці починають обговорювати свою роботу.
-
Мобільна вогнева група шукає шахед, який пролітає повз їхній сектор. Кулеметнику допомагає другий номер, який підсвічує ворожу ціль, Чорнобильська зона відчуження, Україна, 27 серпня 2025 року. Данило Дубчак / Frontliner
-
«Дивно! Напевно за останні місяці це він вперше так низько летів, шанси на збиття були дуже великі, але не вийшло знайти його тепловізором, довелося стріляти на звук, але хлопці з ПЗРК підстрахували», – говорить кулеметник мобільно-вогневої групи Даніїл на позивний «Набат».
Недосяжний супротивник
Ударні безпілотники росіян літають на різних висотах. Найнижчі важко виявити радіолокаційно, а відтак бійцям потрібно швидко реагувати та знайти ціль самотужки. Інші ворожі БПЛА здіймаються на висоту понад два кілометри – тут важкий кулемет уже не дістане. На таких відстанях, як кажуть хлопці, вступають у гру ПЗРК і авіація – вони ефективно знищують дрони ще до того, як ті долетять до своєї цілі.
Сумно, коли не збиваєш ціль, бо щось пішло не так, а ще сумніше коли нічого не можеш зробити.
«Коли ми отримуємо команду, щоби дістатися позиції й розгорнутися, на все нам потрібно 15 хвилин. За будь-яких умов ми готові й працюємо. Сумно, коли не збиваєш ціль, бо щось пішло не так, а ще сумніше коли нічого не можеш зробити. Через погоду або несправність кулемета чи тепловізора. Досить часто зараз «Шахеди» летять на висоті три тисячі плюс і починають знижатися безпосередньо перед заходом на ціль. А в нас на озброєнні важкий кулемет Canik M2. Його ефективна робоча дистанція до 1300 метрів», – розповідає командир мобільно-вогневої групи Олексій на позивний «Бонд».
Проблеми мобільно вогневим групам створюють і погодні умови, адже туман чи сильна хмарність заважають швидко виявити ціль. Та незалежно від цього, щойно звучить команда першої готовності, бійці приступають до бойової роботи. Близько другої години ночі, хлопці знову чують звук російського безпілотника. Цього разу у повітряний простір зони відчуження залетів ударний БПЛА «Гербера».
На питання, як бійці це зрозуміли відповідають: «Із досвідом вже починаєш розрізняти, – і додають, – Дуже високо летить, відстань десь 4000 метрів. Зазвичай вони так і роблять, здійснюють пуски групами, авжеж є і фальш цілі. Але ж всі вони є небезпечні, майже кожен безпілотники несе з собою певну кількість вибухівки й ігнорувати повітряну ціль, бо вона зробить менш шкоди ми не можемо. Але по звуку вона наче підбита, тож зараз скоро почуємо як десь впаде», – каже кулеметник мобільної вогневої групи Данііл «Набат».
Життя на позиції
У кожного члена екіпажу шалене бажання знищити ціль, будемо сидіти тут стільки, скільки потрібно.
Після відпрацювання по ворожим цілям, командир мобільної вогневої групи береться за створення звіту по бойовій роботі, а разом із тим намагається не відводити очей від свого планшета, адже у будь який момент може надійти нова інформація.
«Коли ти в бойовій роботі, це адреналін, у кожного члена екіпажу шалене бажання знищити ціль, а зараз ми переходимо в режим очікування, та поки лунає повітряна тривога будемо сидіти тут стільки, скільки потрібно», – каже майстер-номер обслуги Владислав на позивний «Прапор».
Бійці розпалюють пічку, наливають каву, відкривають консерви. Нарешті є часина для перепочинку. Але спокійних вечорів у зоні відчуження, як кажуть військові, не буває. Із глибини темного лісу лунає гучне ревіння.
«Так, ану споряджаємось, треба глянути, що там», – говорить кулеметник мобільної вогневої групи Данііл «Набат».
Хлопці беруть зброю та виходять із намета. У кущах поруч щось шарудить — дрібна тварина. А те, що ревіло вдалині, виявляється звичайним лосем.
«Ось чому ми й не можемо спати, окрім того, що постійно треба слідкувати за небом, на землі теж чимало загроз. Одного разу до нас ну дуже близько підходили вовки, на щастя без інцидентів. Але зброю завжди тримаємо на погоготові – ніколи не знаєш, у кущах буде заєць шарудіти, чи це якесь ДРГ із Білорусі зайшло, тож перевіряти потрібно все. Є в нас і частий гість – заєць, щодня приходить на позицію, прозвали Стьопа», – розповідає кулеметник мобільної вогневої групи Даніїл «Набат».
Загроза на землі
Виїжджаючи на позицію, бійці МВГ розганяють своє авто більше 150 кілометрів на годину. Шлях тут не простий – будь-якої миті на дорозі може з’явитися дикий звір. У цей момент від реакції водія залежить життя всієї групи. А відтак і на позиції теж повна готовність. Вночі, крім безпілотників, що з’являються в небі, доводиться стежити і за землею: вовки, ведмеді, зайці не рідко навідують бійців під час бойових чергувань.
До нас прийшов ведмідь, бігав туди сюди по колу, це було весело, але ж і страшно.
«Якщо їдеш дорогою й бачиш розбитий пікап, значить хтось зустрів щось велике. Це ж зона! Тут панує природа», – каже головний сержант батареї зенітних безпілотних авіаційних комплексів Богдан «PITBULL».
На сусідній позиції, де чергують бійці другої мобільної вогневої групи, ніч теж не менш напружена.
«До нас прийшов ведмідь, бігав туди сюди по колу, це було весело, але ж і страшно. Загалом ніч була інтенсивною, ми теж трохи постріляли, але цього разу цілі швидко виходили з зони нашого сектору вогню», – розповідає Командир 2-ої групи мобільної вогневої групи Ярослав на позивний «Трасер».
Невидимий ворог
Ще одна постійна загроза – радіація. Бійці живуть і працюють у зоні відчуження, тому під час виїзду на позицію, чи руху дорогами дозиметр нерідко подає сигнал. Та їх це не дивує, бо звикли до роботи в такому специфічному середовищі. У місті постійного базування кожен екіпаж регулярно проходить перевірку на рівень зараження.
«Бачите дозиметр, він показує норму, у нас позиція в такому місці де в принципі радіаційного фону майже немає. Але якщо пройти далі в нас є відео де він починає сильно пищати. Але ми не зупиняємося й продовжуємо свою роботу, від нас залежить життя людей, їхня безпека. Іноді в Києві можна знайти радіації більше ніж тут. Загалом, коли дізнався, що буду служити в Чорнобильській зоні, це звучало цікаво, бо всі ми знаємо історію ЧАЕС. Але поживши тут, все не так страшно», – розповідає командир мобільно-вогневої групи Олексій на позивний «Бонд».
Від тривоги до тривоги
На позиції хлопці іноді живуть кілька діб поспіль. Тут немає відпочинку у класичному розумінні. Кожна повітряна тривога змушує екіпаж вирушати на позицію, незалежно від часу доби, погодних умов, чи висоти цілей. Решту часу мобільна вогнева група перебуває на своєму постійному базуванні. Тут є спортзал, кілька книг і все. Самовільно ж покинути Чорнобильську зону не можна, тому весь побут і розваги обмежені територією бази. У таких умовах бійці живуть і працюють як одна команда, де кожен завжди може замінити один одного.
Тут немає торгових центрів чи великих магазинів, та й сил після чергування теж немає.
«Зазвичай повертаючись ми добряче відсипаємося. Ми одна команда, нерідко на позиціях, ми всі разом дивимося в планшет в очікуванні побачити повітряну ціль на радарі. Обговорюємо план дії, а особливу увагу приділяємо розбору польотів, якщо щось пішло не за планом», – розповідає кулеметник мобільно вогневої групи Даніїл «Набат».
«Хочемо бачити й вражати більше цілей»
Бійці МВГ постійно міркують, як зробити свою роботу ще ефективнішою. Найбільше вони хотіли б мати сучасніше обладнання: тепловізійні приціли та прибори нічного бачення, що дозволяють помічати цілі на більших дистанціях, а також додати до команди нового члена екіпажу.
Було б непогано якби хтось зміг розробити FPV яка буде допомагати нам знищувати цілі.
«Зараз активно розвиваються антишахедні дрони, було б непогано мати нам такого спеціаліста в команді. Я спілкувався з бійцями МВГ, що працюють на Донеччині, то там іноді практикують ураження шахеда за допомогою FPV, якщо швидкість і висота дозволяє. Взагалі було б непогано якби хтось зміг розробити FPV яка буде допомагати нам знищувати цілі які летять вище дистанції на якій може працювати кулемет», – каже Командир 2-ої групи мобільної вогневої групи Ярослав «Трасер».
Бажання бути корисним попри поранення
Працювати у Чорнобилі мобільно-вогневі групи зі складу бійців 25-ї бригади охорони громадського порядку почали понад два роки тому. Зазвичай це бійці, які мали поранення, тому вже не можуть нести службу на передовій, або ті, кого з інших причин обмежує стан здоров’я.
«Мені запропонували посаду головного сержанта, після того, як я виписався зі шпиталю. До цього був на Донеччині. На Бахмутському напрямку отримав поранення. Коли формували групу, наприклад кулеметник – Набат, він не міг спати, у нього була постійна тривога й головні болі після численних контузій. А тут він знайшов себе, він продовжує службу й відчуває себе корисним, і таких хлопців тут чимало», – каже головний сержант батареї зенітних безпілотних авіаційних комплексів Богдан «PITBULL».
У ніч на 28 серпня. Росія здійснила наймасованіший за останній час удар по Києву та столичному регіону, застосувавши 629 засобів повітряного нападу. У секторі роботи бійців мобільної вогневої зафіксували лише три «Шахеди», два із яких були знищені. На питання, скільки збили повітряних цілей за цей рік, головний сержант батареї зенітних безпілотних авіаційних комплексів Богдан посміхається, а згодом каже:
«Точні дані і точні цифри я вам називати не буду. Наші вороги люблять робити пакості. А я переживаю за своїх хлопців і хочу, щоб вони поверталися цілі і здорові додому. У теплу пору року росіяни зазвичай атакують із інших напрямків, проте ближче до зими можна очікувати збільшення кількості цілей. Мобільно-вогневі групи залишаються на позиціях напоготові, відстежуючи повітряні цілі та готові до реагування за будь-яких умов».
Попри постійні ризики від «Шахедів» у небі до радіації під ногами та диких звірів навколо, мобільні вогневі групи залишаються на постах у Чорнобильській зоні. І хоча їхня робота майже непомітна для більшості, саме це щодня зменшує кількість ударів по Києву та області. Для хлопців це вже не лише бойове завдання, а спосіб життя та відповідальність одного перед одним і тими, кого вони захищають.
Автор: Артем Деркачов
Фото: Данило Дубчак
Читайте також — Щит у небі: як українська ППО зупиняє російський терор
