Підтримати нас

Почніть із короткої «інвентаризації» подій: де саме людина була під час обстрілу, куди могла піти (укриття, підвал, метро, під’їзд), з ким була поряд. Запишіть час останнього контакту, номери телефонів, акаунти в месенджерах, можливі альтернативні маршрути (обхід перекритих вулиць, найближчі укриття). Якщо є можливість, збережіть скриншоти останніх повідомлень і дзвінків, геолокацію, актуальне фото людини, опис одягу й прикмет.

Паралельно перевірте найтиповіші сценарії: людина могла бути без телефона, з нульовим зарядом, у зоні, де відсутня мережа, в лікарні без можливості дзвонити або вивезена з району обстрілу.

Не чекайте – звертайтесь у поліцію 

На практиці пошук запускається швидше, коли факт зникнення офіційно зафіксований. Поліція приймає повідомлення про зникнення одразу, у день звернення, і радить не зволікати. 

Важливо підготувати: паспорт заявника, документи про родинний зв’язок (якщо є під рукою), фото зниклої людини, прикмети, одяг, місце й обставини зникнення. 

Куди дзвонити: список офіційних контактів

  • 102 – повідомити поліцію (цілодобово). 
  • 0 800 21 21 51 – гаряча лінія, яку поліція вказує для повідомлень про зникнення/викрадення (цілодобово). 
  • 0 800 500 202 – гаряча лінія Нацполіції для звернень. 
  • 1698 – гаряча лінія Уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин (пн–пт 09:00–18:00). 
  • 0 800 103 333 – номер для консультацій щодо Реєстру осіб, зниклих безвісти (у матеріалах Нацполіції). 
  • 116 000 – якщо зникла дитина (гаряча лінія з розшуку дітей). 

Поради, що економлять час

Поради, що справді економлять час, зводяться до наступного: дійте паралельно й тримайтесь конкретики. Найкраще одразу розподілити ролі між кількома людьми: хтось телефонує в поліцію й фіксує звернення, хтось перевіряє лікарні та приймальні відділення, хтось обходить найближчі укриття й шукає свідків. 

У повідомленні та заяві важливо не вдаватися в емоції, а називати факти: точний час і місце останнього контакту, можливий маршрут, обставини зникнення під час обстрілу та контакти тих, хто бачив людину востаннє. Одразу підготуйте актуальне фото, опис одягу й особливих прикмет, а також важливу медичну інформацію – це пришвидшує орієнтування і перевірку версій. І зрештою, домовтеся про один «штаб» комунікації в родині: коли інформація збирається в одному місці, менше шансів загубити деталі, повторювати ті самі дзвінки й заплутатися у версіях.

Як не втратити надію 

Пошукце марафон, але він складається з маленьких, чітких кроків. Тримайте один файл чи нотатник: що зробили, кому дзвонили, які відповіді отримали, які лікарні та адреси вже перевірили. Це не бюрократія заради бюрократії – це спосіб не ходити по колу, коли сил стає менше.

Під час війні зникнення часто має технічні причини – розряджений телефон, відсутність мережі, евакуація без попередження. Саме тому найкраща психологічна опора в перші години не заспокійливі слова, а керований процес: фіксація фактів, офіційна реєстрація звернення й послідовна перевірка місць, куди людина могла потрапити.

 

***

Frontliner висловлює вдячність за фінансову підтримку Європейського Союзу через проєкт “Підтримка прифронтових медіа та розслідувальної журналістики”, що втілюється Internews International у партнерстві з громадською організацією “Media Development Foundation” (MDF). Frontliner зберігає повну редакційну незалежність, а надана інформація не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу, Internews International або MDF.

Читайте також — «Ворог лізе всюди»: Україна втратила контроль над 4 тисячами кілометрів території протягом року