Невидима травма війни: як українські хірурги повертають слух пораненим військовим

«Та мені легше посадку штурманути, ніж дати інтерв’ю», – перше, що чуємо перед тим, як увійти до палати Віталія Давиденка. Попри те, що чоловік намагається жартувати, його хвилювання перед операцією все ж помітне. Він – один із близько сорока тисяч військових, які потребують відновлення слуху. 

Віталію 38 років, у нього мінно-вибухова травма. Під час виконання бойового завдання у вересні 2025-го його пікап наїхав на ворожий боєприпас. Чоловік отримав поранення ніг, а вибухова хвиля пошкодила барабанну перетинку. Лікарі називають це акубаротравмою – типова історія для фронту.

«Я чую лише правим вухом. Але з одного боку, так навіть краще. Коли тривога і вибухи – ліг на праве вухо і нічого не чуєш», – жартує чоловік. 

Та насправді, це ускладнює його побут: він не завжди розуміє, коли до нього звертаються зліва, часто перепитує. У магазині, в лікарні, на вулиці доводиться постійно розвертатися правим боком, щоб зловити фразу. Тож коли дізнався про можливість відновити слух, одразу записався у чергу на операцію. 

Місяць очікування, і Віталій уже проходить обстеження – аудіометрію, яка визначить причину зниження слуху. Хірургиня та лікарка-отоларингологиня Катерина Актіінова каже, що це через пошкодження слухового нерву. Отже, після операції слух покращиться, але не до вікової норми, бо на слуховий нерв не можна вплинути хірургічним втручанням.

Хірургиня буде проводити тимпанопластику – відновлювати барабанну перетинку та структуру внутрішнього вуха. Це поверне військовому здатність відчувати напрямок та гучність звуків, яку той втратив після вибуху. Сам процес включає встановлення трансплантату, – нової барабанної перетинки, – та корекцію пошкоджених частин слухового апарату.

За планом, операція триватиме близько години. Це технічно складна хірургія, тож є певні ризики: пошкодження структур середнього вуха або лицевого нерву, повторна перфорація, втрата слуху. Проте атмосфера в операційній спокійна. Лікарка тримає в руках скальпель і, ніби між іншим, цікавиться, чи не дивився хтось із присутніх виступ на Super Bowl, змагання з американського футболу.  

«Ніхто не бачив? З ким мені тоді його обговорювати?», – обурюється хірургиня. Каже, іноді в операційній можуть вмикати музику, спілкуватися і жартувати – велика кількість пацієнтів та роки досвіду зробили роботу рутинною. Поруч з хірургом асистент, операційна сестра та анестезіологічна бригада. Вся ця команда буде підтримувати життя Віталія під час процесу.

Новий мікроскоп – вдвічі більше операцій

Операцію проводять із новим мікроскопом. За оцінкою фахівців, він повністю відповідає вимогам сучасної хірургії. Такий коштує від 40 до 60 тисяч євро – гроші зібрані за ініціативою благодійного фонду «Півник», який також покриває всі витрати військових під час операцій.

З новим мікроскопом можна оперувати більшу кількість пацієнтів, кажуть лікарі. За 2025-й рік у Центрі відновлення слуху зробили 114 таких операцій, а у 2026-му році планують збільшити їх кількість до 250. Щодо державних лікарень Києва – лише в одній проводять подібні операції. Там черга збільшується і розписана на майже півроку. 

«Ми розуміємо, що держава не справляється, адже через війну збільшився обсяг роботи. Тож ми стараємось її частину взяти на себе», – говорить Олена Комар, лікарка-отоларингологиня та директорка благодійного фонду.

Bійськові, які повернулися на службу із частково втраченим слухом,
мають утричі більший ризик розвитку ПТСР.

За словами Олени, багато військовослужбовців навіть після травм та контузій повертаються назад на службу. Для них важливо знати, звідки йде звук та швидко реагувати на небезпеку.

«Крім того, дослідження показують, що військові, які повернулися на службу із частково втраченим слухом, мають утричі більший ризик розвитку ПТСР», – додає лікарка.

Та проблема не лише у відсутності необхідного обладнання. За словами Олени Комар, операції з відновлення слуху потребують висококваліфікованих мікрохірургів, а їх в Україні не вистачає.

«Це дуже вузька спеціалізація. Лікар роками вчиться працювати під мікроскопом», – пояснює вона.

Саме тому навіть із новим мікроскопом питання залишається відкритим: чи вистачить рук, щоб закрити цей запит. У центрі кажуть, що працюють на межі можливостей. Операцій дні щільно розписані, а прийом проводять щодня.

«Операція пройшла вдало»

Від початку операції минула година. Над завершенням «ювелірної» роботи хірургині спостерігає вся команда. Катерина Актіінова вкладає нову барабанну перетинку, зроблену з власної тканини пацієнта, працюючи міліметр за міліметром.

Згодом накладає шви зі словами: «Останні штрихи, можу сказати, що операція пройшла вдало».

Люди, коли втрачають слух, дуже замикаються в собі,

Кожна успішна історія відновлення для неї – це полегшення від розуміння того, що людина знову почуває себе краще.

«Ти все одно це через себе пропускаєш. Деякі історії особливо можуть западати тобі в серце. Люди, коли втрачають слух, дуже замикаються в собі. Це певна інвалідизація, це втрата комунікативних навичок, соціальних. Виникає якась агресія, апатія, конфлікти. Тому, коли відновлюється ця функція, звичайно, ми дуже раді», – зізнається лікарка.

Також Катерина додає, що крім  погіршення комунікативних навичок, акубаротравма підвищує ризик інфікування пацієнта. Тобто, якщо пошкоджена ділянка не заростає самостійно, то хірургічне втручання не бажане, а критично необхідне. 

На думку хірургині, ця проблема буде актуальною ще впродовж найближчих десяти років. Вона стосується цивільних так само, як військовослужбовців.

«Незалежно від того, чи закінчаться бойові дії, велика кількість людей вже постраждала і має перфорацію барабанної перетинки. Найчастіше – через вибухи, які ми чуємо внаслідок ворожих повітряних атак», – запевняє лікарка.

Окрім Катерини Актіінової, такі операції тут проводять ще двоє лікарів – Іван Гринько, засновник благодійного фонду «Півник», та Дмитро Зінь. Зараз у Центрі відновлення слуху оперують близько 15 військовослужбовців на місяць.

Асистенти виводять Віталія із загальної анестезії, підбиваючи підсумки операції: «Ще одному допомогли. Треба працювати, щоб хлопці і дівчата не чекали довго».

У палаті на нього чекає дружина, яку він називає найбільшою підтримкою і опорою. Попереду – відновлення: через місяць вони приїдуть до клініки знову, щоб переконатися у тому, що трансплантат прижився. Лікарі перевірять, чи немає повторного запалення, призначать краплі для вуха і порадять берегти його від потрапляння води. Фіксація результату буде через три місяці. Одразу після реабілітації Віталій планує повернутися на службу: 

«Я головний сержант другого взводу. Я знаю, куди я повертаюсь. Пацани всі – то друга сімʼя, вони чекають. Треба ворога знищувати, є таке бажання, було і буде».

 

Текст: Руслана Сушко
Фото: Анна Зубенко

Читайте також — Операції українським військовим, що змінюють світову медицину