Усе понад усе – як працює «підпільний» музей бойової бригади

Музей виконує дві функції. Перша – це увіковічнення бойового шляху бригади, починаючи з 2014 року. Фото, артефакти, інформаційні стенди та тематичні мистецькі роботи – у цьому є пряма подібність до будь-якого звичайного музею. І друга функція – це простір, місце для своїх, де можна зібратися, видихнути, поспілкуватись, перепочити після передової в умовній безпеці. Тут для цього є все необхідне: кавомашина, колекція чаїв, проектор для кінопереглядів, запас стільців і крісел, а головне – відповідна атмосфера.

Мистецтво як реабілітація

Дмитро Коломойцев із позивним «Розфокус» художник, а в минулому також дизайнер. Його роль у бригаді саме така – створювати тематичні мистецькі об’єкти. Деякі з них працюють експонатами музею, деякі продаються на аукціонах, аби виручити кошти на потреби бригади, а деякі навіть представляють Україну на міжнародних міжнародних арт-подіях.

Дмитро воював за доби АТО, в 2015-2016 роках, був зенітником у 92-ї ОШБр ім. кошового отамана Івана Сірка. Потім був певний період повернення до цивільного життя і адаптації:

Після демобілізації я почав реабілітуватися, і  дореабілітувався до того,
що у нас ще з одним художником з’явилась галерея на Подолі,

Дмитро буквально заражає своїи ентузіазмом і натхненністю. Він генерує ідеї – от ті, що уже втілені, от ті, що в процесі реалізації. Наприклад, різьблений портрет комбрига до його дня народження.

У бригаді художник прикомандирований до пресслужби – саме їй належить ідея створення музею:

«Розмови йшли, щоб увічнити те, що в бригаді відбувається якимось чином. Повністю це ніяк не вийде, але хоч щось. Була ідея показати шлях бригади з 2014-го року і до останніх подій», – розповідає «Розфокус», і додає, що поки бракує експонатів від деяких підрозділів, аби представити бригаду більш повноцінно. Але виставити усі експонати, які б хотілося, зараз не можна через секретність деяких із них.

Міста, що стали ієрогліфами

Форогалерея розділена на етапи війни – АТО, ООС, повномасштабне вторгнення, а також за напрямками, де воювала або воює бригада. Тут, як і всюди на війні, не місце політкоректності, тож деякі представлені художні твори являють собою суміш гротеску і чорного гумору. Так одне з зображень має назву «Прискорювач ху*ні», інше – «Усе понад усе». З останнього гасла навіть народився шеврон. Серед експонатів – розписані гільзи від снарядів, трофейні дрони, прапори, шеврони. Колоритна іграшка – пошитий чорний крук, символ бригади – подарунок від патронатної служби. Традиційна японська кішка манекі-неко, що махає лапою, талісман удачі і процвітання, тут має камуфльоване вбрання і балаклаву.

«Котик – це взагалі така діюча речовина, побажання щастя, здоров’я, зарплати. Я просто зробив, щоб вона була трошки в мілітарі тему, щоб було те саме побажання, тільки в сторону перемоги», – говорить «Розфокус». 

На початку експозиції – історична довідка, що описує боротьбу антирадянського повстання «Холодноярська республіка», на честь якого названо бригаду. В іншій залі на стіні карта України, складена з дерев’яних фрагментів ніби з мозаїки, де кожен фрагмент – окрема область. На карті позначені ті міста, у яких билася бригада. Навколо карти – дерев’яні дощечки, на яких вирізьблені і намальовані окремі міста, пов’язані з бойовим шляхом холодноярівців. Деякі з них уже наразі повністю знищені або ж окуповані. Часів Яр, Іловайськ, Тростянець, Охтирка, Ізюм, є зображення Донецького аеропорту. За словами Дмитра, тут був і Бахмут, але цю роботу він уже подарував. Колекція жива і мінлива – щось нове малюється, щось дарується або ж продається.

Беру якийсь проєкт і над ним довблюся,
можу людей не бачити, подій не помічати,

Він говорить, що на цих дощеках робить такі собі ієрогліфи міст, а матеріал такого формату трапився під руку випадково:

«В мене взагалі не було матеріалів, а тут всюди ящики від набоїв. Скоріш за все, якісь снаряди перекладали цими дощечками, і дуже легко із цієї дощечки щось натворити», – говорить художник.

Фарбу використовує найпростішу – акрил, вона швидко застигає і лягає на будь-яку поверхню. А щоб не втрачати зв’язку з реаліями війни, «Розфокус» виїжджає разом із журналістами в гарячі точки:

«У мене така специфіка роботи, що я просто беру якийсь проєкт і над ним довблюся, можу людей не бачити, подій не помічати. А виїзди тебе переводить у реальність, ти розумієш, що взагалі відбувається тут просто поруч», – пояснює він.

Нещодавно дві роботи Дмитра представляли Україну на фестивалі Burning man у Сполучених Штатах.

У цей день планується кіноперегляд документального фільму «Коли в Бучу прийшла весна» авторства української режисерки Міли Тешаєвої та німця Маркуса Ленца. А нещодавно виступав один із військових, представник підрозділу наземних роботизованих систем із позивним «Фокусник». Відповідно до позивного, він показував фокуси. Дмитро захоплено ділиться враженнями:

«Зібралися його колеги, десь 15 людей, і він показував фокуси, прикольно, моднєйші взагалі, його можна було зв’язати чим і як завгодно, і він такий – чик – із цього всього виплутався!» – згадує «Розфокус».

Один із військових бригади має талант гіда – він проводить екскурсії і віртуозно розповідає історію бригади, здебільшого для новачків, які щойно долучилися до війська або ж перевелися у бригаду, щоб ті краще розуміли, куди потрапили.

На призначену годину військові приходять на кіноперегляд. Оскільки анонсований фільм носить не надто розважальний характер, приходять лише зацікавлені: представники пресслужби, патронатної служби і капелани. Кілька хвилин метушні із налаштуванням проєктора та добуванням стільців. Ті, кому не вистачило сидячих місць, беруть просто з експозиції дерев’яні ящики від набоїв, і вмощуються на них. Картина динамічна, тримає увагу від першого до останнього кадру. Після завершення – короткий перекур надворі, обмін враженнями і прощання. Із реальності щойно звільненої Київщини глядачі повертаються до реальності прифронтової Донеччини. Аби наступного дня заступати на свою ділянку війни.

 

Текст: Олена Максименко
Фото: Маргарита Фаль

Читайте також — Ужгород. Війна за 1000 кілометрів від фронту