Обличчям до майбутнього: як міжнародна команда хірургів рятує обличчя військовим

В коридорах Івано-Франківської клінічної лікарні гамірно: пацієнти тривожні, схвильовані, запитливо дивляться на лікарів, роблять вигляд, що не звертають уваги на численні камери та медійників. В кабінеті на початку коридору відбуваються огляди, пацієнти заходять в кабінет по одному та мусять проштовхуватися крізь натовп журналістів та лікарів, що спостерігають за процесом. Команда лікарів оглядає травми, просить витягнути губи трубочкою, усміхнутись; світять в обличчя, розпитують пацієнтів про поранення. Радяться між собою, пропонують різні варіанти, пояснюють деталі процедури.

Лікарі під час оглядів потроху звикають одне до одного, жартують. Намагаються порозумітися через перекладача та розподіляють пацієнтів між собою. Вони з різних країн та різного профілю, але щось таки об’єднало їх тут сьогодні.

Нова повіка пересаджена з іншої частини тіла

Олексію Томашуну 22 роки, з них 4 – у війську. Має дружину та півторарічного сина. Воював практично все повнолітнє життя, весь час на Донецькому напрямку. Там же, під Нью-Йорком, отримав поранення в голову та ліву сторону тіла – плече, руку, ногу. Згадувати не хоче – загинув побратим, його тіло і досі там. Після поранення залишився в армії, тепер в тилу, «ходить на службу як на роботу». В Олексія зламана лицьова кістка, немає правого ока. Замість нього стоїть протез; права частина обличчя в шрамах.

Олексієві мають зробити повіку зі шкіри, що буде знята з іншої частини тіла. Жартує, що через уламки, що лишилися в голові, не зможе проходити контрольну рамку в аеропорту. 

На питання, куди хотів би помандрувати, Олексій відповідає, що в Іспанію, на пляж. Розповідає про те, якою уявляє Європу – як інший світ, в якому немає тих проблем, що є в нас; в якому життя минає геть інакше. 

Як починалася місія Face the Future

Вже вшосте хірурги з Канади та США з місією Face the Future приїжджають до України, аби здійснити реконструктивні операції для постраждалих через війну військових та цивільних. Вперше іноземні хірурги приїжджали у вересні 2022 року. Тоді це була місія Face to Face у Львові. В той час отоларинголог Івано-Франківської клінічної лікарні, керівниця місії Наталія Комашко не була певна, чи вийде все правильно організувати. Через те, що на той момент не було досвіду, запустити процеси було важко – лікарі не знали ні одне одного, ні категорії поранених, ні чи витримають навантаження.

«Тут зіграв велику роль мій брат. Вій пішов добровольцем з перших днів. Були сумніви: робити [місію], не робити. Він сказав: «Дивись, Наталю, на їхньому місці можу бути я». Це було вирішальним моментом», – каже Комашко.

Тоді прооперували 35 людей, а після закінчення місії почали масово звертатися нові пацієнти. Команда систематизовувала дані, консультувалася з колегами та створювала плани лікування. В той період українська команда познайомилася з доктором Пітером Адамсоном.

Обличчя, що відновлюють четвертий рік

Руслану 25 років (прізвище не названо з міркувань безпеки чинного), в армії він з 2019-го. Жартує з сусідом по палаті про втечу від журналістів. Якщо через вікно – значить, доведеться стати десантником.

Поранення в центр обличчя – тепер ніс заклеєний пластиром, тож видно тільки шрами навколо – отримав в Ізюмі ще в березні 2022 року. Евакуйовував себе сам, бо побратимам підійти до нього було практично неможливо. 

Зараз, попри поранення, продовжує воювати. Він вже втретє є пацієнтом місії. Каже, що не було половини обличчя. Лікарі підняли крило носа, відновили дихання, а обличчя стало майже таким, що й до поранення. Будувати плани на майбутнє Руслан вважає недоцільним. На питання про мрії, каже, що їх немає. Потім все ж додає, що хотів би відкрити бізнес. Сміється, що не такий, як всі зазвичай хочуть, а нічний клуб. 

Хто бере участь в місіях

В липні 2023 року було проведено першу місію Face the Future.

Попри те, що хірурги з місією приїжджають в Україну вже в шосте, роботи для них не меншає. Пацієнтів лише стає більше, тому виникла необхідність у поширенні вмінь та досвіду, щоб українські хірурги також могли здійснювати реконструкції облич.

«Важливо було ці знання не замкнути в одній лікарні. Тому запросили на місію колег з Одеси, з Києва – хто виявляв бажання» – каже Наталія Комашко.

Крім залучення більшої кількості лікарів, співпраця з іншими лікарнями також спростила життя пацієнтам: тепер на догляд можна їздити не лише у Івано-Франківськ. Також колаборація лікарень з різних міст дає можливість обмінюватися досвідом та разом продовжувати роботу за відсутності американських фахівців.

Загалом Face the Future має кілька напрямків, кожен з яких відповідальний за певний вид операцій. Тепер участь в місії беруть п’ятнадцять професіоналів з Києва: лікарі, медсестри та інтерни. 

Втрачене око та окупований дім

Сергію Котельнікову 23 роки. Він з Херсонщини, підписав контракт за вісім місяців до початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Сергієві важко згадувати минуле. Через поранення в спогади зникли, і почали повертатися лише після тривалої реабілітації. Він почав говорити лише на третьому місяці після отримання поранення. Заново вчив слова та літери. 

Ате тут він через ті наслідки поранення, що залишилися на обличчі: лівого ока немає, брова посічена та вкрита рубцями. Так само, як про власне минуле, Сергієві важко говорити про мрії на майбутнє.

«Поїхати додому. Але цього вже не станеться», – зітхає він, адже його дім – на окуповані території.

Обмін досвідом та навчання

Місія стала платформою для обміну досвідом. Українські лікарі знають, як працювати з мінно-вибуховими травмами, американські та канадські хірурги мають досвід роботи з наслідками ДТП та добре знаються на реконструктивній хірургії. Лікарі працюють разом та мають можливість спостерігати за роботою одне одного. Можуть реалізовувати складні багатоетапні операції. А також працювати з тими випадками, з якими не змогли б по окремості.

Співпраця створює можливості не лише на операційному столі, але також і в освіті. Той досвід, який здобувають лікарі, виходить за межі кабінетів та дає матеріал для навчання. Команда організовує майстер-класи та конференції. 

«Основною метою приїжджати сюди, окрім допомоги військовим, є те, що ми хочемо допомогти Україні розвивати її систему охорони здоров’я. Це починається з того, що ми допомагаємо навчати та тренувати українських хірургів. Ділимось з ними знаннями, ділимось з ними досвідом. Також дуже важливим є те, що так само, як ми ділимось своїм досвідом, вони також діляться своїм», – каже Пітер Адамсон, президент та засновник фундації Face the Future. Він організовує міжнародні хірургічні місії з 1996 року.

Адамсон розповідає, що вирішив створити місію на допомогу України, оскільки українські воїни боронять не лише свою країну, а його власний спосіб життя на іншому континенті.

«Дехто з нас сильно вірить в західну демократію, західні цінності. Було дуже важко бачити трагедію українських військових, українського народу. Які дуже сильні та захищають не тільки Україну. Які також захищають цінності, спосіб життя Північної Америки. Я не солдат, я не маю можливості піти на війну. Але як хірург… ми маємо хірургів, медсестер, анестезіологів, які б справді могли допомогти лікувати солдатів. І так само, як солдати виконують свій обов’язок, служачи людству, ми робимо [місію], щоб служити їм. Це наша шоста місія, і ми раді продовжувати оперувати військових на кожній з них», – каже керівник місії з Канади.

Сім годин в операційній

Операційна повна людей. До операції ще є час на підготовку, але в кабінеті вже відчувається хвилювання. Люди постійно заходять і виходять, доносять матеріали та переговорюються між собою. Старші, досвідченіші лікарі трохи краще стримують емоції, молодші більше жартують та видно, що знервовані. Нарешті заходить пацієнт – Сергій Котельніков з Херсонщини. 

Це має бути складна реконструкція зони навколо ока та носа. За планом, операція має тривати більше п’яти годин. Крім команди закордонних та українських лікарів, в кімнаті також медбрати та медсестри, журналісти. Чим складніший випадок, тим більше людей спостерігають за операцією – тож, відкривши двері до операційної, можна побачити лише десяток спин в білих халатах.

Сергій лягає на кушетку, йому вводять наркоз. Наступні години будуть важкими. Йому відновлюють кістку навколо ока, взявши для цього частину черепа, яку, в свою чергу, замінюють на імплант. Також коректують положення повіки – це все складні, часомісткі процеси.

Працюють четверо хірургів різних профілів: Раймон Чо та Скотт Волен з США, Джонатан Трайтс з Канади та українська хірургиня Тетяна Павличук. За планом, операція мала тривати п’ять годин, але розтягується на сім. Проте виявляється успішною. А отже, всі зусилля того вартували.

 

Текст: Юлія Гуз
Фото: Анна Зубенко

Читайте також — Там, де рятують: стабілізаційний пункт на Донеччині