Коли після вибухів лунає сміх: нове життя дітей війни
Шум вітру в горах замість тривожних новин, дитячий сміх замість сирен. У «Голосному кемпі» на Буковині підлітки, які пережили війну, знову вчаться бути дітьми. Тут вони вперше за довгий час можуть відчути себе у безпеці, знайти друзів, які розуміють їхній біль, і зробити перші кроки до зцілення. Frontliner побував у таборі й побачив, як виглядає повернення до дитинства після пережитої травми.
Коли світ довкола розпадається на уламки, дитині важко знайти хоч якусь опору. Звичних шкільних занять чи домашньої рутини замало, аби загоїти душевні рани, спричинені війною та окупацією. Саме тому головна мета табору — допомогти дитині знову відчути себе у безпеці, відчути затишок і поступово зцілити невидимі травми.
Найбільше 14-річна Таня Уфімцева з Покровська чекає на арттерапію – цей момент у розкладі дарує їй справжню радість. Адже малювання – найкращий спосіб для неї висловити емоції. Виявилося, що у дівчини неабиякий талант: її тимчасові тату хною настільки подобаються іншим, що вони з радістю “розплачуються” за них ігровою табірною валютою – «кет-кешами».
Так, як ми жили раніше, вже не буде ніколи. Війна забрала те,
чим я жила останні сім років.
Таня розповідає про пережите. Щойно Росія розпочала повномасштабний наступ, ракета поцілила просто біля її дому. Обстріли ставали дедалі інтенсивнішими, тож місцева влада оголосила евакуацію. Таня разом із батьками виїхала до Києва. Тоді вона ще не усвідомлювала, наскільки кардинально зміниться її життя:
«Лише з часом прийшло розуміння, що так, як ми жили раніше, вже не буде ніколи. Війна забрала не тільки мій дім і рідне місто, а й те, чим я жила останні сім років — танці», — каже дівчина.
Спорт і дружба допомагають дітям долати травми
Дозвілля у таборі насичене рухливими й інтелектуальними іграми. Саме завдяки таким активностям діти поступово долають внутрішню замкнутість, спричинену пережитим. Через гру вони знову вчаться довіряти іншим і налагоджувати дружні зв’язки. 14-річний Лев Дарієнко з Миколаєва розповідає, що саме в таборі нарешті відчув себе краще – тут йому вдалося знайти однодумців. Каже, що після початку війни спілкування з ровесниками стало для нього надзвичайно складним: старі друзі залишилися в довоєнному житті, а нових підпустити до себе не вистачало сил.
Лев згадує, як над його будинком кружляв вертоліт, а будинок тремтів від вибухів. Батько вивіз його з однокласником до дідуся – подалі від небезпеки. А вже за місяць до нового навчального року надійшло повідомлення, що школи більше немає, бо її знищено ракетним ударом. Після цього хлопець замкнувся в собі: уникав розмов, сторонився зайвих контактів.
Перші дні в таборі він говорив лише про історію – обговорював дати й події з сусідами по кімнаті. Але вже за два тижні почав ділитися думками, переживаннями, спогадами. Нові знайомства допомогли Леву поступово відкритися, а робота з психологами дала змогу пропрацювати найболючіші моменти. Найцінніше, що хлопець забере із собою після табору, – це віра в людей поруч і вміння не здаватися, навіть коли здається, що сил більше немає.
Переживіть це. Не має значення, яким шляхом. Головне – вистояти.
«Хочу всім передати: будьте сильні морально», – каже 14-річний хлопець.
Вечірні розваги, що допомагають знову повірити в радість
У таборі діти особливо чекають вечора – це їхня найулюбленіша частина дня. Саме тоді відбуваються шоу талантів, де кожен може проявити себе і подарувати радість іншим. Захоплюють і вечори кіно – не тільки перегляд фільмів, а й презентації власних короткометражок, що діти створюють у творчих групах.
Часом у таборі влаштовують танці, де можна запросити того, хто подобається. Але справжній хіт – вечірній ярмарок. Тут можна за «кет-кеші» (місцеву табірну валюту) купити тимчасове тату хною, портрет, намальований за десять хвилин, легкий масаж або навіть замовити прибирання кімнати. Все – у форматі гри, з гумором і фантазією.
Семен Кравець, 13-річний хлопець із Енергодару, не пропускає жодної вечірньої програми. Його улюблена – «крінж-паті», коли діти одягаються і розмальовуються у кумедні образи. Але не менше йому до душі вечори біля багаття чи створення власного фільму з друзями. Найвеселіший спогад – гра, де всі мали лопати повітряні кульки спинами.
Своє життя до приїзду в табір Семен згадує як постійне виживання. Після початку війни довелося залишити все звичне: нова школа, нове місто, нові люди. Переломним моментом стали сльози друга – його батько пішов на фронт. Саме тоді Семен відчув, що війна вже не десь «на екрані», а зовсім поруч.
Півроку в окупованому Енергодарі для нього – це черги за хлібом, порожні полиці в магазинах і страх щоразу, коли виходиш з дому. З початком обстрілів родина вирішила виїжджати. Переїзд до Івано-Франківська став порятунком, але водночас – новим викликом.
«Там прикольно, але в Енергодарі мені було краще. Місто маленьке, затишне, люди добрі», – ділиться хлопець.
Попри все, вже за два тижні в таборі Семен знайшов друзів і відчув, що може бути собою. Найдорожче, що він забере з собою, – це спогади. І не тільки про розваги, а й про внутрішнє повернення до життя.
Для дітей травмованих війною важливе безпечне середовище
Війна забрала у дітей не лише домівки, а й відчуття стабільності. Постійна напруга, страх і невизначеність виснажують психіку, спричиняють тривожні розлади, порушення сну, депресивні стани, зміни в поведінці – від агресії до емоційного згасання.
Психологиня табору Божена Іващишин пояснює: ключовим фактором одужання є створення простору, де дитина почувається у безпеці. Саме в такому середовищі, як у «Голосному кемпі», діти, які стали замкнутими або тривожними, поступово розкриваються, знаходять нових друзів, перші симпатії й знову вчаться радіти життю.
Текст: Олександр Прокопів
Фото: Микола Гнідко
Читайте також — Діти полеглих захисників проходять реабілітацію серед Карпат
