Гідне поховання полеглих військових: труднощі для родичів, нестача місць та протести

Де та як поховати рідну людину, яка загинула захищаючи свою країну – це ті питання, з якими стикаються родичі військових. В Києві є низка кладовищ, де виокремлені сектори для захисників. Проте місто зіткнулося з проблемою – вільних місць для поховань вже недостатньо.

Від нещодавна родичі мають новий вибір – поховати своїх рідних на відкритому у серпні Національному військовому меморіальному кладовищі (НАМК) під Києвом.

Довічні утримання та догляд

На Національному військовому меморіальному кладовищі в Мархалівці, що на Київщині, у Гатненській громаді, відбулося поховання п’ятьох українських військових тіла яких не вдалося ідентифікувати. Таке стається 2-3% випадків під час ідентифікації ДНК рештків тіл полеглих захисників.

Тому у трунах можуть бути окремі частини тіл, чи навіть просто особисті речі. В кожній домовині ідентифікаційний номер тіла загиблого, що прив’язані до його ДНК, щоб могилу можна було легко знайти. Цей номер також зазначається на тимчасовій намогильній споруді та українському прапорі, з яким ховають загиблого.

Хоч імена цих п’ятьох військових невідомі, церемонія, як і кожне поховання на території меморіалу, відбувається відповідно до почесного військового ритуалу та за участі капелана. На території НВМК ховають тільки учасників бойових дій за зверненням родин полеглих.

«Родини розуміють, що тут йде мова про довічне утримання могили захисника, тобто за цим будуть слідкувати, навіть коли з часом не стане родини, або вони виїдуть за кордон, що могилка не буде захаращена, що захисник буде гідно похований і за цим слідкуватимуть», – розповідає Леся Качор, представниця НВМК.

Кількість таких звернень не розголошується. Проте у Міністерстві справ ветеранів повідомили, що «процес є постійним, і кількість звернень зростає. Родини очікують на проведення урочистих церемоній відповідно до визначених процедур».

Поховання безіменних військових відбулося на комплексі першої черги будівництва, що завершилося наприкінці травня цього року. Саме меморіальне кладовище було відкрито 29 серпня 2025-го. Загалом кладовище складається з семи черг будівництва.

Перша черга розрахована на близько 6 тисяч могил, а все меморіальне кладовище – близько 100 тисяч. Це з розрахунком на ветеранів, які помруть з віком чи за інших обставин, зазначає Качор.

На меморіальному кладовищі вже відбулося понад 100 поховань українських військових. Серед них одинадцять захисників, чиї імена відомі, і чиї родини звернулися до меморіалу особисто. У колумбарній стіні Національного військового меморіального кладовища було поховано Героя України головного сержанта Віктор Климчука, на позивний «Горець».

Триває будівництво другого комплексу, де буде розташовано адміністративну будівлю та крамницю. Також на НВМК планують звести музейний комплекс, крематорій, а також Меморіальну стіну, де будуть викарбувані імена полеглих захисників.

Жителі села Мархалівка – проти військового кладовища

Участь у похованні також взяв Юрій Сидоренко, місцевий мешканець села Мархалівки. В той час, як працівники меморіалу засипали домовини землею, він робив фото могил. Чоловік каже, що періодично приїжджає і відвідує територію меморіалу, щоб просто спостерігати що тут відбувається, які поховання проводяться та кого ховають.

«Ми хронізували всі події, як починалося будівництво, як знищувався цей ліс, як тут знищувалися водні об’єкти, яким чином це все робилося. Ну, ми просто це фіксуємо, і сподіваємося, що з часом все стане на свої місця, і цьому буде надана належна оцінка: чи потрібно було тут будувати це кладовище», – каже Юрій.

Чоловік є активістом протестного руху проти будівництва військового меморіалу. Мешканці Мархалівки створили у березні 2024-го свою громадську організацію під назвою «Мархалівка.Підтримка», щойно дізналися про початок будівництва.

На питання про аргументи проти будівництва меморіалу Юрій Сидоренко відповідає:

«По-перше, це Смарагдова мережа, яка захищається Бернською конвенцією (Конвенція про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі 1979 року – ред.). По-друге, не було зроблено оцінки впливу на довкілля, ми не знаємо як воно позначиться на екології, на людях. Я тут живу 40 років, я знаю цю місцевість дуже гарно і можу з упевненістю сказати, що це болотяна місцевість. Тут постійно якщо будуть рясні дощі або гарна зима сніжна, воно тут все затоплює. Яким чином тут будується – це дуже велике питання. Тут порушені санітарні норми я вважаю, будівельні норми, екологічні. Тому ми слідкуємо за цим всім і сподіваємося, що рано чи пізно цьому буде дана адекватна оцінка», – каже чоловік.

Виступали проти забудови також самі військові. Так, на знак протесту ветеран Сергій Янюк, голодував біля народного меморіалу памʼяті загиблих військових на майдані Незалежності у центрі Києва.

Створення Міністерством у справах ветеранів ДУ «Національне військове меморіальне кладовище» було схвалено Кабінетом міністрів у жовтні 2022 року, а в серпні 2023 року було ухвалено реалізацію року проєкту меморіалу. Після того, заступник Міністра у справах ветеранів України Олександр Порхен, заявляв, що державна експертиза проєктної документації на будівництво першої черги НВМК отримала позитивний висновок. За його словами, ДП «Укрдержбудекспертиза» не виявила порушень для санітарного і епідеміологічного благополуччя населення.

«Стосовно питань, які були наведені паном Юрієм, в нас були відповіді на це, в нас були проведені конференції, розвінчування міфів. Ми спілкуємося регулярно з місцевими мешканцями, зокрема частина місцевих мешканців нас підтримує, підтримує створення НВМК, розуміючи потребу цю, розуміючи важливість цього місця як місця пам’яті, куди зможуть приходити родини. А частина місцевих мешканців все ж не хочуть бачити гідного місця для поховання наших військових, вони хочуть, щоб воно було будь-де, але не тут», – каже співробітниця меморіального комплексу Леся Качор.

Крім того, представниця НВМК запевняє, що територія не була густо засаджена деревиною і як доказ надає знімки з супутника як до цього виглядала територія.

Кладовища Києва

Олександр Скорик, ветеран, заступник директора «Спецкомбінату», державного комунального підприємства, що надає ритуальні послуги, розповів, що на більшості цвинтарів Києва вже не залишилося місць для поховань.

«Більшість з 27 цвинтарів Києва закриті, на них не ховають. Є напівзакриті, де можна докласти труну чи урну до могили родичів. А з відкритих кладовищ найбільше Лісове, там є 800-метрова алея захисників. Їх кладуть по восьмеро в ряд. Колись і там місце закінчиться», – стверджує Скорик.

На Берковецькому кладовищі в секторі призначеному для поховань військових репортери Frontliner поспілкувалися з родичами загиблих військових, похованих на цьому кладовищі. З їхніх слів поховання відбулося доволі швидко, організоване територіальним центром комплектації, до якого були приписані їхні рідні.

Іван і Тетяна Середницькі, кожного дня приходять на Берковецьке кладовище до свого внука Ярослава Недашковського. 21 річний військовий, оператор БПЛА в 3-й окремій штурмовій бригаді, загинув у грудні 2024 року.

Родина Ярослава – з Києва, живуть у Святошинському районі, тому вибрали поховати Ярослава саме на Берковецькому кладовищі, щоб навідувати його щоденно. За словами Івана та Тетяни, саме з цієї причини їхня родина не замислювалася над тим, щоб перепоховати Ярослава на Національному військовому меморіальному кладовищі.

За даними КМДА наразі у столиці є 27 кладовищ загальною площею понад 500 гектарів. Однак більшість із них заповнені. Проте, заявляють в київській адміністрації, там вже працюють над створенням нових місць для поховань.

 

Текст: Катерина Фарбар
Фото: Данило Дубчак

Читайте також — Львів вшановує пам’ять: як далеко від фронту не забувати про війну