Музика війни
Frontliner має просту ідею, та зрозуміле позиціювання,
де навколо себе об’єднав небайдужих людей.
Війна, її наслідки це те що нас об’єднало та живить нашу діяльність. Для багатьох з нас, ця війна почалася ще задовго до 2022 року, для когось у 2014, для когось і ще раніше. Війна надихає нас дивися далі ніж ми є, вчить нас відчувати по новому та звертати на увагу на речі, які, мабуть, не були важливі для нас до того. Війна багато забирає, та, як не дивно, дуже багато дає. У вирі подій, головне встояти та не втратити свій вектор.
Пару місяців тому, я прийшла до питання, а що ще може так сильно об’єднувати нашу команду. Відповідь, як не дивно, була очевидна – це музика.
Майже до кожної історії яка пройшла крізь нашу роботу, існує саундтрек, який подумки повертає нас в ті складні моменти. Працюючи майже нон стоп, з початку повномасштабного вторгнення, ми стали наповнюватися цими трека та байками навколо, створюючи неповторний плейлист.
Хочемо представити вам, наш живий плейлист, музика яка повертає та надихає нас та тримає до купи у різні моменти життя. Музика яка ще раз об’єднала нас, та сподіваємося зможе допомогти зрозуміти вам, зрозуміти нас трошки краще.
Єлизавета Ковтун, CEO of the Frontliner media
Плейлист Frontliner на Apple Music ǁ Spotify
Андрій Дубчак (Головний редактор / репортер)
Frontliner почався з норвезьких folk-пісень про вікінгів. Valhalla Calling та My Mother Told Me супроводжували мене, Олену Максименко та Єву Фомичеву майже в усіх поїздках нашою машиною мрії – старенькою дизельною Skoda Octavia з пробігом майже 500 000 км.
«Someday I will buy / Galleys with good oars / Sail to distant shores», – співали ми влітку та восени 2021-го на дорогах Луганської та Донецької областей. «To pluck the strings of destiny», – співали ми туманами, доїжджаючи до підрозділів під Попасною, Авдіївкою чи Горлівкою. Ці пісні надихали й підказували нам, що ми робимо щось важливе і правильне, хоча й дуже небезпечне.
З повномасштабною вони відійшли. Valhalla та смерть стали надто близькими, щоб про них ще й співати чи слухати. З’явилися інші пісні. Інші плейлисти.
Але й дотепер, коли я хочу заспокоїтися в дорозі, слухаю Brooklyn Baby від Lana Del Rey. Ця пісня стійко пов’язана з приємними моментами під час подорожей із дружиною Лізою. Але не слухаю її дуже часто. Це пісня-десерт, яким я не зловживаю 🙂
З українських особливою для мене є – ЗА ТЕРИКОНАМИ від МЮСЛІ UA ft. Misha Scorpion. Забагато було тих териконів і криків бійців у рацію. І вона говорить очевидну річ – «Там» (де Війна йде), це ніяк не зрозумієш, поки не побуваєш у тому пеклі.
Вікторія Романовська (асистентка CEO Frontliner)
Для мене ця пісня асоціюється з єдиним похороном військового, на якому я була, – мого вітчима.
Олександра Рахімова (фотографка)
Любов до цієї музики ще родом з дитинства-юнацтва. Тоді всі ці пісні здавались просто гарними, з чудовими текстами, які, здавалось, ти розумієш.
Та, якщо вже чесно, з кожним роком слова сприймаються інакше. Більше досвіду, різні люди, міста, ситуації. Війна, в кінці кінців.
Олена Максименко (кореспондентка та фотографка)
Широкине, 2015 рік, по нашій позиції працює САУ 152 калібру. А побратим-меломан у той момент слухав колонку (змародеринну десь, але про це не будемо). І от починається обстріл, прилітає прямо дуже близько, ми спускаємося в напівпідвал, одягаємо броніки, сідаємо під стіночку… І тут починає грати трек This Is the End. Це було ну дуже епічно, як у кіно. І всі аж замовкли. І, певно, повірили, що це вже the end (але вийшло інакше).
Анна Семенюк (журналістка)
Цей рік слухаю її щодня: добра в будь-якому настрої, завжди дарує радість і якусь легкість, бо пов’язана з дуже хорошими особистими спогадами.
Катерина Саєнко (перекладачка)
Оці до дірок заслухала під час тривалої реабілітації та прощання з полеглими кентами.
Данило Дубчак (фотожурналіст та відеограф)
Тримаєм посадку – цей трек асоціюється з поїздкою на Запорізький напрямок. Ми з колегою Надією Карповою цей трек часто включали в машині та співали.
Касети – Sad Svit – асоціюється з багатьма моментами, але самий найяскравіший – це поїздка під Лиман та поверненням додому. Ми виїхали о 19:00 та потрапили на гарний захід сонця, їхавши розбитими дорогами Донеччини. Та на в’їзді в Київ приблизно о 2:00 ночі ми в’їхали під канонади збиття шахідів та прожектори у небі.
Останні ночі без тебе (Тінь Сонця) – часто грає у поїздках та нагадує відрядження.
Харцизи – Delirium Tremens – нагадує нічні дороги Запорізької області та і в цілому відрядження.
Lead Me Home – завжди грає у дорозі додому з відряджень.
Blackbird Song – завжди грає у дорозі додому з відряджень.
Tobin – завжди грає у дорозі додому з відряджень.
Back to Life (Birthdae) – просто хороший трек, який асоціюється з поїздками, особливо на Харківщину.
Thunderstruck – з треком зв’язано багато подій, оскільки він у мене в машині записаний на диску, та я включаю його, коли вже немає інтернету та телефон у режимі «літачка». Особливо запам’ятався момент, коли ми їхали під Вовчанськ до артилеристів. Ми їхали з пресофіцером, він каже: «Цю ділянку потрібно пролетіти як умога швидше». Я почав прискорюватись, швидкість була вже понад 140, по дорозі, на якій подекуди зустрічались ями. Одну з них я зловив та зрозумів, що колесо не витримало. Я почав скидати швидкість та зупинився під деревом. Ми швидко поміняли колесо та поїхали далі.
No More Trouble – цей трек у мене асоціюється зі Слов’янськом та ранковою дорогою на зйомку та і в цілому з літнім відрядженням 2023 року.
Альбіна Карман (журналістка)
«Касета» – Sadsvit – пісня мого першого виїзду в прифронтову зону Миколаївщини у 2022 році. Відтоді не було жодної дороги та виїзду, коли я б не увімкнула «Касету» для підбадьорення. Навіть проїжджаючи Антонівський міст, коли там ще сиділи снайпери на іншому березі. А щоб не забувати її вайб, всю обкладинку з релізу цієї пісні набила татуюванням біля серця.
Трійка пісень Rude Riot – «Київ», «Кується сталь» та «Sound of Revolution» – пісні моєї найдовшої депресії, зумовленої роботою біля фронту. Вони сумісно зі спортом десь пів року мене витягували з цього стану (досі актуально).
«Send Me a Postcard» та «California Dreaming» – це вайб цілого ряду моїх зйомок з ветеранами, які займаються бразильським параджиу-джитсу. Це більше про довіру та дружбу, здобуті в умовах війни.
«Сонце» – ДК Енергетик – пісня однієї з моїх найбожевільніших поїздок на Донеччину у 2023 році, яка охопила Курахове, Вугледар, Костянтинівку та Торецьк. Я поїхала з незнайомими волонтерами до величезної кількості незнайомих військових. Вражень було багато, ризику для життя було теж багато, матеріалу відзнято було багато, але й було багато перших розчарувань, які розбили «воєнну романтику». Однак та поїздка привела мене до моїх перших друзів з ССО, з якими тепер триває довгий шлях довіри і співпраць.
«Коли ми станем собою» – вперше почула цю пісню у 2023 році після першого повернення з прифронтового Херсона, коли ще трусилися ноги з незвичності, гуляючи лісом на Закарпатті. Тоді в сутінках крізь гілля пробилася ця пісня з чийогось пікніка. Так тепло тоді стало. Відтоді сприймаю цю пісню хорошим знаком, особливо якщо вона випадково десь заграє.
«Небо» – Sadsvit – пісня, яка найбільше асоціюється з втратами людей на війні.
Rave in the Grave – це просто пісня, під яку не страшно. Кажуть, що не можна на війні працювати з музикою, але коли дуже страшно, то в жорстких пісень є властивість заспокоювати страх. От ця не раз заспокоювала у весняному відрядженні на Покровському напрямку, особливо в дорозі з одних позицій до інших щоночі після безсонних ночей.
Діана Делюрман (журналістка)
Коли я працювала над репортажами на Донбасі, я слухала пісню українського гурту NAHABA – BLACKOUT та кілька треків System of a Down. Мені здається, ця музика найбільше відповідає настрою, який відчувається на Донбасі. Це розпач, але також агресія, яка змушує попри весь треш діяти.
Максим Кішка (фотожурналіст)
Зазвичай у поїздках на фронт постійно слухаю Black Sabbath і AC/DC.
Під Hells Bells ми мчалися на Сумський кордон у вересні 2024 року, ця пісня в мене асоціюється з тим часом і з Курською операцією.
А так, для мене ці пісні – як саундтреки в моїх поїздках на фронт, з ними інколи не так страшно розуміти, що можеш не повернутися з такої поїздки.
Тетяна Крекер (фотографка)
Paul Engemann – Push It To the Limit (під неї виїжджали з-під мінометного обстрілу 9 травня 2022 року з деокупованого села на Миколаївщині).
Працювала фіксером з ірландцем, зайшли в школу в Білозірці Миколаївської області, де у русні командний пункт був, десь за тиждень чи два після звільнення села то було. Вони, мабуть, з дрону побачили – почали стріляти. Спочатку далеко, а потім до нас дійшло, що то вони вже по школі ціляться. З нами був досвідчений водій пресофіцера, сказав, що чекаємо наступний «прихід» і біжимо до машин, бо маємо час, поки вони перезаряджають міномет. Вибігали під свист мін.
Між «приходами» думала, хоч би не поранило. А потім не було часу думати – швидко бігли до машини, на адреналіні навіть бронік 14 кг не заважав. Десь хвилину їхали мовчки, а потім почали ржати.
Після цього поїхали в Баштанку, в якомусь магазині нас завели в комору, продали горілку (у нас тоді був сухий закон), пригостили шашликами. Ми відсвяткували другий день народження та поїхали далі працювати.
Читайте також — Ми – репортери на фронті та біля нього.
