«Нам не потрібні «Рекси» – чому молодь вступає до армії навіть без вигідних контрактів
Середній вік військових у Збройних силах України – понад сорок років. Армія дедалі старіє, але законодавці намагаються це змінити. Раніше мобілізаційний вік знизили з 27 до 25 років, а на початку 2025 року запровадили вигідні контракти для новобранців віком 18-24 роки. Поки про успішність реформи говорити зарано. Проте окремим підрозділам вдається ефективно залучати молодь до своїх лав. Frontliner розповідає, чому молоді люди долучаються до війська і як вони впроваджують технології.
Окремі підрозділи Сил оборони України ефективно залучають до війська молодих людей. Подекуди – без особливих переваг. У Нацгвардії середній вік бійця – 30 років, заявляв торік міністр внутрішніх справ Ігор Клименко. Це підтверджують різні підрозділи НГУ: «Азов», «Рубіж» та «Хартія». Там молодь долучається до піхоти, підрозділів безпілотників і артилерії.
Окремий напрям, де молоді люди особливо затребувані, – наземні роботизовані комплекси (НРК). У 2-му корпусі НГУ «Хартія» ці системи стали однією з ключових переваг. Молоді «хартійці» розробляють машини, що доправляють спорядження та їжу на важкодоступні позиції і евакуюють поранених. При цьому оператор керує роботом на значній відстані.
Це реальна робота, яку виконуєш віртуально,
«Це реальна робота, яку виконуєш віртуально», – пояснює командир взводу логістичних НРК роти НРК спеціального призначення батальйону «ЛАВА» на псевдо «Хеппі». Він звучить, ніби герой з майбутнього. Хоча війна зробила роботизовані операції буденними на багатьох ділянках фронту. І їхня роль лише зростає.
Як 23-річний командир очолив взвод НРК
«Хеппі» – 23 роки. Він здобув звання лейтенанта після закінчення академії Національної гвардії України. Торік хлопець підписав контракт із «Хартією» та невдовзі взявся за непросте завдання – керувати першим у «Хартії» підрозділом НРК. Як у класичних історіях про стартапи, починав він із трьох людей. Тепер це – повноцінний взвод, який безперервно забезпечує «Хартію» роботами.
Нам не потрібні «рекси». Нам потрібні інженери, механіки, програмісти,
Будувати НРК і керувати ними найкраще виходить у молодих, переконаний «Хеппі». Вони виросли в цифровому світі, тому швидко опановують складні системи навіть без технічної освіти. Якщо колись робототехніка була сферою вузького кола ентузіастів, то під час війни долучаються до неї усе більше людей.
У підрозділі різноманітні завдання – від паяння й програмування до управління роботами – виконують 21-річна «Джесс» та 25-річний «Найк». «Джесс» – єдина дівчина у взводі НРК, служить вже майже рік. «Найк» долучився до армії ще задовго до того, як запустили контракт «18-24». Він пройшов важкі бої у 2022-му й лише нещодавно знайшов своє нове призначення.
На вулиці їх легко сплутати з цивільними. «Хеппі» виглядає як скейтер: картата сорочка, кеди, закручені вуса. Каже про себе, що він – «зумер зі старою прошивкою». «Джесс», яка вважає себе типовою зумеркою, носить худі та мішкуваті штани. Її образ контрастує хіба що з бежевими статутними черевиками. «Найк» лишається в тактичному стилі, але й це нині звично серед цивільних. Усі троє слухають ту ж музику, грають у ті ж ігри, дивляться ті ж серіали, що й їхні ровесники.
Що ж їх відрізняє? Відповідь очевидна – служба в армії. Вони пояснюють свою мотивацію патріотизмом, але такий світогляд поділяють чимало людей, які залишились цивільними. Тому пояснити, що визначає цей сміливий вибір – вже складніше.
Єдина дівчина в підрозділі
«Джесс» почала обдзвонювати контакт-центри підрозділів після того, як у липні 2024 року російська ракета влучила в дитячу лікарню «Охматдит». До цієї трагедії вона була активною учасницею молодіжної організації «Центурія»: долучалася до акцій і допомагала армії. У патріотичній спільноті зміцнилася її національна ідентичність.
Hе хочу бути частиною Росії.
«Я розуміла, що не хочу бути частиною Росії. Це мені – не близько. Я ніколи не відмовлюсь від того, що я – українка», – ділиться «Джесс».
У день атаки вона разом із друзями з «Центурії» поїхала розбирати завали зруйнованої лікарні. Тоді дівчина остаточно усвідомила, що більше не може залишатися в цивільному житті.
Але потрапити до армії виявилося непросто: рекрутери їй відмовляли. «Джесс» мала диплом медика й запевняла, що може служити у медичній роті. Але й це не переконувало рекрутерів.
«Мені було не так важливо, куди саме йти. Головне – бути ефективною, – розповідає «Джесс» і додає: – Бажано, у добровольчому підрозділі».
Спроби мобілізуватись не мали успіху, але дівчина почала шукати інформацію про різні підрозділи. Так натрапила на відеоролик про наземні роботизовані комплекси у «Хартії», пригадує «Джесс».
«Я побачила цю коробочку на колесах і зрозуміла, що в неї великий потенціал», – захоплено розповідає дівчина.
Згодом «Джесс» звернулася у рекрутинговий центр Нацгвардії. Її запитали: куди ти хочеш мобілізуватись? «До Хартії, – відповіла рекрутка. Зрештою, спроби дівчини мали успіх. Про вибір служити вона не наважувалась розповісти матері. Та дізналась це від брата «Джесс», коли донька була на навчаннях взимку 2024 року. Дівчина каже, що мати таки змирилась, але її часто доводиться заспокоювати.
Уже на старті «Джесс» мала перевагу, бо з дитинства захоплювалася комп’ютерами: перепрошивала гаджети, грала у відеоігри, перевстановлювала операційні системи. У майстерні НРК швидко надолужувала знання.
Псевдо нагадує їй про героїню з відеогри Brawl Stars, винахідницю Джессі. Як і та, вона майструє техніку з усього, що потрапляє під руку. І, як у персонажа гри, у неї руде волосся й виразні темні очі.
Стати собою у армії
«Найк» закриває обличчя балаклавою. Навколо блакитних очей – жодної зморшки, але погляд втомлений. До повномасштабної війни він не уявляв себе військовим: розвивався у графічному дизайні, а у вільний час танцював на харківських рейвах під сети електронної музики. Але лише у армії став самим собою, вважає хлопець.
Напередодні повномасштабної війни йому було 22 роки. Відтоді він почав готуватися йти воювати. Був впевнений: згодом має замінити інших бійців. Улітку 2022 року «Найк» вже виходив на свої перші штурми.
«Не було думок: йти чи не йти. Бо я бачив несправедливість та вбивство цивільних», – ділиться «Найк».
Досить рано для свого віку він почав жити з передчуттям смерті. Щодня на позиціях мусив вирішувати: чи готовий воювати далі? Хоча фізичні поранення оминули, зіштовхнувся з глибокими психологічними проблемами, пояснює «Найк».
Усі мої побратими або вбиті, або списані, або в полоні,
На куртці «Найка» є шеврон: «Це серце – під охороною дружини». Хлопець знайшов опору в коханні, а згодом й у новій роботі. Віднедавна він став командиром відділення у взводі НРК.
Нове призначення після трьох років штурмів
«Найк» згадує сцену, яку бачив кілька років тому: двоє бійців тягнули віз, завалений боєприпасами. Сьогодні вагому частину логістичних задач на фронті виконують НРК. У очах «Найка» це – революція.
«Ця робота приносить мені задоволення. Хто, як не я, знає, як хлопці чекають прості речі: енергетик чи кабель», – ділиться хлопець.
Він вважає, що на кожного мобілізованого чекає піхотна школа, якщо ті прийдуть в армію з нульовим багажем знань та вмінь. Тому радить набувати якомога більше навичок, зокрема із пайки та зварювання.
«Як ти можеш себе реалізувати в армії – залежить від твоїх навичок», – дає настанову «Найк».
Демократичний стиль управління
У взводі наземних роботизованих комплексів (НРК) служать військові різного віку, зокрема й вдвічі старші за командира. «Хеппі» добирає людей не за формальними ознаками, а за здатністю мислити в одній логіці та ефективно виконувати завдання.
Тому в майстерні кожен – на своєму місці. Під час навчання «Хеппі» неодноразово стикався із застарілими методами управління, що демотивували його самого та друзів. У своєму підрозділі той вирішив застосувати більш гнучкий підхід: довіряти тим, хто справді має експертизу у конкретній сфері, незалежно від військового звання.
«Хеппі» визнає, що не є фахівцем в ІТ чи механіці. Тому він довірив посади головного інженера та головного оператора у взводі тим, хто у цьому розбирається, хоча за званнями вони – солдати. У межах своїх напрямів вони ухвалюють рішення та відповідають за результат.
У підрозділі кажуть, що така модель загалом працює. Кожен може запропонувати ідею – це обговорюють на спільних зустрічах, перевіряють на практиці та доопрацьовують. Але фінальне рішення завжди залишається за командиром.
«Я люблю брати на себе відповідальність. Це – моя рутина», – каже командир взводу.
Відповідальність притаманна багатьом у його колективі. Можливо, ця риса спонукала і «Джесс», і «Найка» йти служити. Вони чітко розуміли свою роль у війні, що за останній рік докорінно змінилася. Її перебіг показує, що молодь потрібна армії, адже їхні сміливі та креативні ідеї можуть давати відсіч ворогу, який переважає чисельно.
Текст: Діана Делюрман
Фото: Маргарита Фаль
Читайте також — Відкладена юність: історія хлопця, що побачив пекло у Кринках і вижив
