Право на адвоката. Як захищають російських воєнних злочинців в Україні

Зал Шевченківського районного суду міста Києва мало чим відрізняється від університетської аудиторії: коричневий лінолеум, дешеві меблі, пофарбовані підвіконня. Суддя, адвокат та прокурор запізнюються через пробку. Свідки та журналісти не прийдуть. Звинувачений не з’явиться.

Засідання мало нагадує кіношні процедури. Прокурор та адвокат не вправляються в ораторських промовах за увагу судді та присяжних. Все банальніше. Суддя запитує, чи вживалися заходи для виклику обвинуваченого до засідання. Прокурор каже, що українською стороною було відправлено повістку на пошту Конституційного суду РФ, але відповідь так і не надійшла. 

Співробітники Конституційного суду РФ відповідали українським юристам навіть після 2014 року, коли на пошту приходили звинувачення у порушенні правил війни на Донбасі. Після 2022-го росіяни відповідати перестали. Як і в цьому випадку, коли українська прокуратура висунула звинувачення російському генералу Євгену Поплавському. Його підозрюють в порушенні статей 110 та 437 Кримінального кодексу України – посягання на територіальну цілісність країни та розв’язування і ведення агресивної війни. 

Докликатись звинуваченого не вдалося і його адвокату. Він повідомляє судді, що намагався зв’язатися з клієнтом декілька разів. Адвоката звуть Андрій Доманський, він звик, що майже усі з близько ста його клієнтів, яких звинувачують  в порушеннях  правил війни, не постануть перед судом. По суті, він захищає пусте місце, адже суд над російськими військовими майже завжди проводиться в форматі in absentia – так називають процедуру, коли підсудний не присутній, в цьому випадку через те, що його не вдалося взяти під варту.

Вислухавши сторони захисту і обвинувачення, суддя йде до нарадчої кімнати – буде звинувачено чи виправдано росіянина стане відомо за 20 хвилин.

Черговий адвокат для росіян

В 2017 році генеральний прокурор України Юрій Луценко відкрив справу щодо депортації кримських татар. Звинуваченим став 141-річний Йосип Сталін. Захищати радянського вождя визвався Доманський.

Прізвище Доманського вже з’являлося в публікаціях про гучні судові процеси. До цього він захищав головного редактора «РИА Новости Украина» Кирила Вишинського (звинувачений в держзраді, обміняний Кремлем на українських в’язнів). Потім захищатиме «Гітлера» – таке прізвисько отримав лідер неонацистського угруповання Олесь Черняк, який закликав однодумців до організації терактів. 

Ще пізніше, вже під час повномасштабного вторгнення, Доманський представлятиме інтереси митрополита Павла більш відомого як Паша Мерседес (звинувачення у запереченні збройної агресії РФ), ексголови СБУ в Харківській області Романа Дудіна (звинувачення в держзраді та самовільному залишенні військової частини) та Віктора Медведчука. За останні два роки війни адвокат розширив клієнтську базу: окрім проросійських діячів він почав захищати й самих росіян.

Знаючи, що Доманський представляв інтереси мільйонерів Віктора Медведчука та митрополита Павла, здається, що його офіс нагадуватиме кабінет заможного адвоката з фільму: дубові меблі, персидський килим, алкоголь в кришталевих графинах. Але насправді кабінет Доманського нагадує комору.  Маленька, приблизно в сім квадратних метрів, кімната завалена коробками та поліпропіленовими мішками.

Єдине, що у кімнаті привертає увагу – картина, на якій зображено гібрид гіпопотама, крокодила і лева, який пожирає серце, що тільки-но зняли з терезів. Це Амміт – чудовисько з єгипетської міфології, якому віддають серця тих, кого було визнано винним божественним судом. Розповівши про зміст картини, Доманський всідається в крісло в кутку.  

Йому 45 років, але виглядає старшим через довгу сивувату бороду і хронічний брак сну. Причина недосипу – в білих мішках. У більшості з них – справи про злочини, російських військових. За 2024 рік Доманський взяв 50  справ, пов’язаних з порушеннями правил війни, приблизно стільки ж було й попереднього 2023-го.  Якщо викласти папки одна на одну, каже адвокат, вийде чотири колони, що сягатимуть стелі.

За цю категорію судових справ візьметься не кожен адвокат. Вони несуть репутаційний ризик, відтік клієнтів і погрози. В більшості випадків адвокати відмовляються від подібних справ, але якщо погодяться, то подають в суд клопотання про недопуск на засідання журналістів, бо не хочуть, щоб їхні фотографії та прізвища спливли в медіа. 

Адвокатів російським військовим безкоштовно надає Центр вторинної правової допомоги. Коли впроваджують справу, диспетчери центру дивляться список юристів, які співпрацюють з установою. За умовами контракту, що укладають Центр та адвокат, останній зобов’язується взяти в роботу від 8 до 12 справ на місяць. Коли мова йде про захист російських військових, адвокатів, які б погодилися представляти загарбника, часто не вдається знайти. В такому разі дзвонять «Черговому». Саме так диспетчери Центру називають Доманського, адже він захищає росіян частіше за багатьох колег.

Репутаційні ризики захисту окупантів

Доманський представляє інтереси тих, кого більшість людей назвали би покидьками. Серед таких – мародер з російської військової частини №6720, що стала відома завдяки відео з поштового відділення в Білорусі, звідки росіяни відправляли викрадену в селі Блиставиця побутову техніку. У цьому ж переліку російський військовий, який зґвалтував дитину в Бучі, а також командир ланки у складі 239-го танкового полку, який застрелив мешканця села Богданівка та тричі згвалтував його дружину.

Чи симпатизує Доманський окупантам, якщо не боїться зіпсувати репутацію? Він замість відповіді наводить історію, почуту від американського колеги: серійний вбивця з Алабами у США, якого мають стратити, потрапляє в лікарню з ножовими пораненнями – в нього зупиняється серце, лікарі готують дефібрилятор, повертають чоловіка до життя – через три тижні його страчують за наказом суду. 

Чи мали лікарі відмовитися надавати допомогу вбивці, тим паче знаючи, що він все одно приречений? Або ж вони бачили перед собою тільки пацієнта, і всі історії його життя для них не важливі, тільки якщо це не історія хвороби? Доманський – син хірурга і акушерки – каже, що бачить в адвокатурі медицинський принцип. За його словами, перед ним не палач з Бучі, не росіянин, перед ним – клієнт, і він захищає не стільки росіян, скільки право на адвоката для всіх. Утім, з ним погоджуються не всі колеги.

За даними пресслужби Центру вторинної допомоги, адвокати частіше відмовляються від справ гвалтівників і російських військових. Ризик для ділової репутації дійсно є, визнають в Центрі, тому далеко не всі адвокати беруться захищати росіян. 

«А якщо беруться, відмовляються говорити з пресою, – каже Тетяна Козак, головна редакторка медіа «Грати», що висвітлює судові процеси в Україні. – Я намагалася взяти коментар у приблизно 10 юристів, які захищають російських солдат. Всі вони відмовляються говорити».

Доманський не уникає журналістів. Через те, що адвокат відкрито говорить з медіа про свою позицію, для багатьох він став об’єктом зневаги та ненависті. В застосунку Getcontact, де можна подивитися як підписаний в контактній книзі інших абонентів ваш номер, він побачив, що підписаний як «під**ас», «падла» та «гнида». Близько 20 разів Доманському телефонували з погрозами з польських, угорських та грузинських номерів. Він каже, що ставиться до цього з розумінням, але нарікає, що люди не розуміють, за що він бореться.

Україна це демократична і правова держава. Але якщо ми не забезпечуємо правами усіх, то за що воюють наші хлопці?

Хлопці з фронту з ним не завжди погоджуються. Від послуг Андрія Доманського відмовилися четверо українських військовослужбовців, бо не хотіли мати спільного адвоката з тими, хто намагається захопити їхню країну. 

Діяльність Доманського, за його ж власними словами, дратує і прокуратуру, насамперед через те, що він не раз вказував суду на недостатність доказів обвинувачення.

«Справи шиті білими нитками. В прокуратури низький стандарт прийняття доказів, вони вважають достатнім переказ подій від третіх осіб, які не були присутні на місці подій. Суд приймає їх через упередженість і тиск суспільства, яке хоче обвинувальних вироків окупантам», – каже адвокат.

За словами Доманського, в приватних бесідах прокурори неодноразово погрожували нацькувати на нього ТЦК. На відміну від прокурорів, слідчих та суддів, адвокати не мають броні від мобілізації. 

Доманський розповідає, що ним керує бажання допомогти кожному звинуваченому. На запитання, чому серед його клієнтів чимало проросійських діячів та росіян відповідає: 

«Є дві людини, які будуть завжди відноситися до вас позитивно – ваша мати і ваш адвокат». 

Справи проти росіян чи Медведчука привертають увагу

На думку журналістів, які висвітлюють судові процеси над російськими військовими, Доманський працює не тільки через загострене відчуття справедливості.

«Доманський коментує справи, які інші адвокати не хотіли б коментувати. Видно, що Доманському подобається бути фігурантом гучних процесів», – каже журналіст Олексій Арунян.

Йому подобається бути в центрі уваги. Справи щодо росіян чи проросійських діячів типу Медведчука чи Вишинського привертають увагу.

Після 2022-го суди над російськими військовими з натяжкою можна назвати гучними. Насамперед, через те, що росіян не доставляють до суду, що гарантовано б зібрало пресу. Віч-на-віч Доманський бачив близько 15 обвинувачених російських військових – їхні справи швидко закривали, аби здійснити з РФ обмін полоненими. Поки суди над росіянами номінальні – їх звинувачують, але не можуть притягти до відповідальності. 

Окупанти вирішили не розстрілювати адвоката

Андрій Доманський каже, що ніколи не був фанатом «русского мира». А три роки тому він зіткнувся окупантами віч-на-віч. 

26 лютого 2022-го після окупації Ворзеля в будинок Доманського зайшли з перевіркою п’ятеро чеченців. Один з них пересмикнув запобіжник «Калашникова» і взяв адвоката під приціл, поки один з солдатів вишукував його ім’я в інтернеті. Однією з перших пошуковик видав статтю про те, що Доманський захищав головного редактора Кирила Вишинського, в 2010-ті в’язня №1 для Кремля, якого звинуватили в держзраді. Наступною – новину про те, що в 2017 році він був адвокатом Сталіна. Це врятувало Доманського. Але те, що його не розстріляли посилило неприязнь сусідів і збільшило кількість ненависників – вони впевнені, що живими після розмови з росіянами виходять тільки зрадники.

27 лютого 2022-го, продовжує Доманський, йому зателефонував диспетчер,  попросивши приїхати в Київ, щоб стати адвокатом перших військовополонених, затриманих під час штурму української столиці.

«Я б із задоволенням, але не можу. Поважна причина», – сказав тоді адвокат, виглядаючи з вікна на паркан свого будинку перед яким стояв російський танк.

Виправдувальний вирок майже неможливий

Суддя Шевченківського районного суду повертається з пропозицією обʼєднати справу генерала Поплавського з подібними кримінальними провадженнями, аби в подальшому зекономити час. З вірогідністю 99%, його визнають винним. 

Скоріше за все, решта справ в мішках з кабінету Доманського завершаться так само. Він досі не виграв жодної справи, пов’язаної з російськими військовими.

Андрій Доманський каже, що нині кількість виправдувальних вироків в Україні становить 0,3-0,4%. Це, на думку адвоката, свідчить про застарілість і неповороткість судової системи, в якій забагато кон’юнктури. Наприклад, в Канаді 38% підсудних отримують виправдувальні вироки, в Британії – 20%, в США – 10%. Україна ж стоїть в одному ряду з Росією та Китаєм, де виправдовують менше 1% звинувачених. 

В такий великій кількості звинувачень Доманський вбачає популізм та сумнівну практичну цінність. Хоча обвинувачених росіян суд визнає винними, притягнути їх до відповідальності найближчим часом не вдасться: Інтерпол не завжди включає імена засуджених українським судом в список розшуку, бо вважає, що справи мають політичний характер, а самі українці не завжди можуть заарештувати російських військових та високопосадовців. 

Андрій Доманський каже, що його мета – виправдати хоча б одного росіянина, якого звинуватили в воєнному злочині, якого він не скоїв. В цей день адвокат обере свій улюблений жовтий галстук-талісман, який завжди одягає, коли знає, що суддя скаже: «Виправдано».

 

Текст: Данил Леховіцер
Фото: Михайло Палінчак

Читайте також — Фіксуй окупанта: як цивільні збирають докази воєнних злочинів Росії